Глава 20

- Тоді залишаємо цей варіант планування? - розвертаю ноут до замовника, щоб він ще раз переглянув усі варіанти і визначився з вибором.

- Так, цей мені найбільше подобається.

- Чудово, тоді я доопрацюю його, підготую всю технічну документацію і десь за тиждень він буде у вас, - закриваю кришку ноута і ховаю його в сумочці.

Тягнуся до недопитої кави, роблю ковток, поглядом ковзаю вікнами ресторану. На вулиці вирує негода, а я як на зло вранці пробила шину, і не на машині.

- Синоптики обіцяли на два дні таку погоду, - вимовляє Владислав, помітивши з яким сумом дивлюся у вікно.

- Я обіцяла синові, що ми разом повітряного змія запустимо, але, схоже, доведеться змінити плани, - кажу з сумом, думаючи про те, що знову доведеться порушити обіцянку, яку дала Тимуру. І нехай причина не в моїй зайнятості, а в погодних умовах, але все одно почуваюся перед ним винною.

- Не знав, що у вас є син. Ви заміжня?

- У розлученні, - посміхаюся натягнуто.

Ще під час першої нашої зустрічі помітила інтерес в очах чоловіка. Він мене навіть на вечерю запросив, але я тактовно відмовилася, посилаючись на зайнятість і вдаючи, що не розумію, що вечеря має не діловий характер.

Влад успішний бізнесмен. Викупив цілий поверх у бізнес-центрі, хоче зробити повне перепланування для майбутнього офісу. І в цьому йому допомагаю я.

Таких чоловіків, як Влад, у мене ціла записна книжка набралася. Але за роки після розлучення моє серце настільки охололо, що жоден із цих успішних чоловіків так і не міг його розтопити.

Спочатку кожного подумки порівнювала з Ігорем, шукала недоліки, а якщо їх не знаходила - обов'язково в голові прокручувала ситуацію, де він за певний час, награвшись мною, йде до іншої. Потім просто втратила інтерес, занурилася у свої турботи і боялася знову залишитися з нестерпним болем у грудях.

Шалено страшно довіритися знову не тому.

- Дякую за обід і до зустрічі, - піднімаюся зі свого місця, беру до рук сумку і тікаю до виходу, перш ніж Владислав встигне запропонувати зустрітися десь поза робочим часом.

Відкриваю додаток таксі, але в таку погоду, звісно ж, усі автомобілі зайняті.

- Вас підвезти? - чується за спиною. Обертаюся, хочу відмовити, але розумію, що іноді варто здатися. Проявити слабкість.

- Дякую, таксі зараз практично не знайти, - демонструю екран телефону.

- Ходімо, я припаркувався біля ресторану, - він відчиняє двері, відкриває переді мною парасольку і пропускає вперед.

Ми майже біжимо до його машини. Вітер такий, що з ніг збиває. Дощ ллє, намагаючись затопити все місто. Мої ноги вмить стають мокрими. Парасолька майже не захищає від крапель дощу.

- Замерзла? - запитує Влад і вмикає підігрів сидінь.

Я пристібаюся, поправляю волосся і називаю йому свою домашню адресу. Їдемо мовчки, тишу розбавляє неголосна музика, що ллється з динаміків. На дорогах шалені затори, тому в дорозі проводимо понад годину.

- Мені варто було все ж таки таксі почекати, ви стільки часу через мене втратили, - вимовляю неголосно.

Мені й справді трохи ніяково через те, що йому доводиться везти мене додому через усе місто, а потім назад їхати. Навіть попри те, що він сам запропонував це.

- Нічого страшного, у мене сьогодні вільний день, Агато. І я не проти провести його в компанії такої прекрасної жінки, - посміхається мені, а я пропускаю його комплімент повз вуха.

Нарешті машина завмирає навпроти мого будинку. Він під'їхав до парадної настільки близько, наскільки це можливо.

- Візьміть парасольку, Агато, - зупиняє мене, коли я відчиняю дверцята автівки, готова вискочити з салону й бігти до дверей.

- Тут кілька метрів усього, - обертаюся, дивлюся на простягнуту мені парасольку.

- Потім повернете, - усміхається.

- Дякую. І до зустрічі, - виходжу з машини, розкриваю парасольку і, оминаючи калюжі, йду до парадної.

- Агато, - від цього голосу застигаю на місці.

Обертаюся. На мить гублюся.

Що він тут робить?

Машина Влада якраз виїжджає з двору, а Серебрянський під дощем, наплювавши на те, що за кілька секунд промокне до нитки, біжить до мене.

Бере з моїх рук парасольку, піднімає вище, накривши нею відразу нас двох. Виглядає злим, немов я встигла в чомусь завинити перед ним.

- Що ти тут робиш?

- Хто привіз тебе?

Запитуємо одночасно.

- Я була на побаченні, - вимовляю їдко, хочу зачепити його. Хочу, щоб не думав, що все ще за ним страждаю. Так, навколо мене багато чоловіків, Серебрянський. Це тобі я виявилася не потрібна.

- Минулого тижня був цей Франческо, а тепер хто, Агата? І з ким ти нашого сина залишаєш, поки по побаченнях то з одним мужиком бігаєш, то з іншим? З ненадійною нянею, яка готова разом із чужою дитиною застрибнути в машину, запримітивши незнайомого багатого мужика на дорогій тачці?