Глава 18

Поділ білої сукні роздувається за вітром, я притримую її, коли трапом піднімаюся на яхту. Простягаю своє запрошення, ловлю ввічливу посмішку і проходжу на яхту.

З того дня, коли Ігор так безцеремонно забрав Тимура, я його більше не бачила. Але сьогоднішньої зустрічі уникнути не вдалося. Віктор був непохитний - на так званому корпоративі мають бути всі.

Яхта невелика, але шалено красива. Цікаво: Ігоря чи його партнера? Колись мій колишній чоловік мріяв про свою. Обіцяв, що обов'язково вирушимо в невеличку подорож Середземним морем. Тільки я і він.

Але обіцянки своєї не дотримав.

Усміхаюся своїм думкам і серед нечисленних гостей намагаюся знайти Віту.

Тут кілька незнайомих мені чоловіків, ефектна блондинка в короткій синій сукні з келихом у руці та наша команда. Два офіціанти обслуговують захід, пропонують гостям випивку.

Віта піднімається на палубу, помічає мене першою і махає мені рукою. Я поспішаю до неї.

- У Молотова крута яхта, скажи? - захоплено заявляє вона. - Не думала, що на таку тусовку колись потраплю. Тут навіть начальник фонду держмайна є. І мені здається, вона небайдужа до Серебрянського.

Її слова чомусь відгукуються легким уколом у саме серце. Хоча мені мало б бути байдуже на те, хто і до кого небайдужий.

Я до цього моменту не дозволяла думати собі про всіх тих жінок, які були в ліжку мого колишнього чоловіка за ці п'ять років. Але зараз яскраво уявляю собі картину, з якою легкістю він завойовує будь-яку. Адже ці п'ять років зробили його ще більш привабливим і бажаним.

- З чого ти взяла? - хапаю з таці офіціанта келих, підношу до губ, насилу ковтаю напій.

- Вона від нього ні на крок не відходить. Як прийшла, так і вчепилася в його руку, - обурюється, немов у неї особисто Серебрянського забрали.

Не помічаю, з якою силою стискаю ніжку келиха.

- Ясно. А де вони зараз? Щось не бачу ні Серебрянського, ні Молотова, - озираюся на всі боки, а сама з усіх сил намагаюся приховати свої емоції й придушити бажання втекти.

Зрештою мені байдуже має бути з ким він і що робить.

- Показує їй якусь колекцію ножів, - киває в бік дверей, що ведуть до кают.

Настрій, якого й так не було, падає ще нижче.

- Цікаво, як довго триватиме цей захід? - запитую, ніби ненароком, дивлюся на воду темної річки.

- Не будь такою нудною, Агато, - закочує очі Віта. - Придивися краще до мужиків. Скільки будеш сама з дитиною? Тут усі при грошах, заможні місцеві шишки. А де, до речі, татусь Тимурки? - різко змінює тему. - Ти ніколи не розповідала про нього.

Татусь його зараз голові фонду держмайна колекцію ножів показує.

Але вголос, звісно, інше кажу.

- Не хочу про нього згадувати. О, нарешті відчалюємо, - відчуваю як починає хитатися під ногами яхта і спостерігаю за тим, як віддаляємося від берега.

- Напевно, Молотов нарешті прийшов. Тільки його чекали.

У момент, коли я збираюся сховатися від усіх, на палубу виходить Серебрянський. У компанії ефектної рудої жінки. Вона по-хазяйськи тримає його під руку, немов намагається показати всім, що цей чоловік уже не вільний.

Ігор, немов відчувши мене, повертає голову в мій бік і наші погляди зустрічаються.

По тілу повзуть мурашки від того, як він оцінює мене.

Шкодую, що вибрала настільки коротку сукню.

- Пані, чому сумуєте? - до нас підходить незнайомий мені чоловік і я відриваю погляд від Ігоря, перемикаючи свою увагу на брюнета поруч із нами.

Мені варто не забувати, що нас із Серебрянським тепер нічого не пов'язує. І не дозволяти своїм емоціям брати над собою гору.

Мені стає нудно, тому я знаходжу на яхті місце, де нікого немає, насолоджуюся вечірньою прохолодою річки і спостерігаю за тим як миготять багатоповерхівки вдалині. За вечір Серебрянський до мене жодного разу не підійшов. Не знаю чому мене це так злить. Можливо, тому що коли він не потрібен, то позбутися його неможливо. Або ж це все через ту руденьку жінку, яка ні на хвилину не відходить від Ігоря?

Але факт залишається фактом - мене шалено бісить, що він на мене не звертає жодної уваги весь вечір.

Допиваю шампанське, поглядом шукаю куди можна поставити порожній келих, але нічого підходящого, крім підлоги, не знаходжу. Мене злегка нудить від цієї хитавиці, навіть голова паморочиться починається. Цікаво, коли нарешті яхта причалить до берега? Минуло вже майже дві години, час згортати вечірку, але, судячи з гучного сміху і веселих голосів, вечірка тільки починається.

Намагаюся дістати з сумочки телефон, щоб зателефонувати няні і дізнатися, як там у них із Тимуркою справи, але в цей момент яхта якось надто різко скидає швидкість, я похитуюся на підборах і телефон випадає з рук.  

Він ковзає до краю борту.

- О, ні-ні-ні-ні, - кидаюся туди, але в поле мого зору потрапляють чоловічі туфлі.

Це Серебрянський. Він нахиляється і підбирає телефон. Кілька разів підкидає його в повітря, усміхається, дивлячись на мене.