Глава 5

Ніколи не думала, що вмію так добре грати на публіку. Зображую зібрану, ділову жінку, поки в самій всередині вирує полум'я.

Намагаюся не дивитися на Ігоря, але вникаю в кожне його слово.

Насправді, коли я дізналася, що мене беруть у команду, яка займатиметься розробкою проєкту океанаріуму, я шалено зраділа. Адже це така рідкість! Мало хто може похвалитися, що в нього в портфоліо є цілий океанаріум!

Тож на зустріч з інвесторами я чекала із завмиранням серця, боялася, що можу не сподобається їм, що через брак досвіду мене викинуть із команди.

Але того, що одним з інвесторів буде мій колишній чоловік, я і в страшному сні уявити не могла.

Через хвилин двадцять я трохи розслабляюся, включаюся в обговорення нашої співпраці, потягую з келиха напій.

- Днями має прилетіти океанолог-біолог, який розрахує якого об'єму мають бути акваріуми. Він обговорить з інженерами клімат-контроль, освітлення і все, що стосується еко-системи кожного приміщення та акваріумів. Після цього ви зможете приступити до своєї частини роботи. Ми скоординуємо вас із цими людьми, вони брали участь у проєктуванні океанаріуму в Японії, тож у них уже є досвід у такій справі, - на завершення виголошує Молотов, ставлячи крапку в нашій сьогоднішній зустрічі. - А тепер, прошу вибачити мені, якщо до мене більше немає запитань, мені пора йти.

- Звісно-звісно, - Віктор піднімається зі свого місця, потискає руку Микиті.

Ігор нікуди не йде. Залишається з нами. Ніхто не помічає напруги, що повисла між нами.

Я вирішую піти першою. І нехай це буде схоже на втечу, мені плювати. Хочу скоріше опинитися вдома. Із сином.

- Мені теж пора, - натягнуто посміхаюся, прощаючись з усіма. Не встигаю навіть дійти до виходу з ресторану, як мене наздоганяє Ігор.

- Я підвезу тебе. Уже пізно, - кидає мені в спину, відчиняє переді мною двері і пропускає мене на вулицю.

У прохолоді вечора дихати мало б бути легше, але ні чорта подібного. Коли поруч перебуває Серебрянський, він немов висмоктує все повітря, перетворюючи простір навколо мене на вакуум.

- Я вже викликала таксі. Але спасибі за пропозицію, - крижаним голосом вимовляю я і дістаю з сумочки телефон, відмахуючись від нього як від настирливої мухи.

- Не дуркуй, Агато. Ресторан за містом знаходиться, ніч надворі, ти в сукні, яка ледь дупу прикриває, хто знає, який водій тобі попадеться.

Він хапає мене за руку і, не звертаючи жодної уваги на мої протести і спроби вирватися, тягне до парковки.

У цей момент я розумію, що насправді Ігор змінився. Дуже.

Він став жорсткішим, нахабнішим, напористішим. Йому й раніше плювати було на чужу думку, він усіх змушував підкоритися собі, але зі мною Ігор завжди був ніжним і боявся зробити боляче. Якщо не зважати на той інцидент, який стався під час нашого розлучення.

- Я не збираюся нікуди їхати з тобою, Ігоре, - його ім'я з моїх вуст звучить незвично і водночас так по-рідному.

Я давно не вимовляла його ім'я вголос. Можливо, шепотіла уві сні перший час після розставання, але це не точно.

Ім'я "Ігор Серебрянський" стало для мене табу. Пам'ятаю, якось одразу після розлучення, мама зателефонувала мені, з хвилюванням запитала, чи бачила я останні новини про свого чоловіка. Я тоді зірвалася, накричала на неї, і попросила більше ніколи не згадувати про нього. Адже з того моменту, як я побачила його в компанії іншої жінки, цей чоловік перестав для мене існувати.

Але тепер він тут. Справжнісінький. Відчиняє переді мною дверцята своєї дорогої навороченої тачки і намагається заштовхати мене всередину салону.

Зі сторони, мабуть, виглядає немов це викрадення.

Дотик його пальців до оголеної шкіри обпікає крутіше розпеченої олії, вибиваючи з моєї голови всі дотепні фразочки, які я неодмінно кинула б йому вслід.

- Ігоре, ти розучився як правильно поводитися з дівчатами за п'ять років вимушеної самотності? Так зголоднів, що одного з наших архітекторів намагається викрасти просто з території ресторану? Смію нагадати, тут камери скрізь. Тож обережніше, - звучить глузливе поруч із нами і хватка Ігоря на мить слабшає.

Він розвертається до того, хто говорив. Це Микита Молотов.

- Не твоя справа, Нік, відчепись, - відмахується від нього, не оцінивши жарт друга. Або партнера. Я ж не знаю, ким вони один одному доводяться. Адже коли ми з Серебрянським разом жили, Микити в його колі спілкування ще не було.

- Тату, а можна я з дядьком Ігорем поїду? - З надією запитує Марго.

- Ні, донечко. У нас свої справи, у дядька Ігоря - свої.

І вони йдуть. Ось так просто. Молотов навіть не збирається зупиняти свого друга. А він же не в курсі, що я його колишня дружина. Міг би і спробувати врятувати мене!

- Сідай у машину, Агато. Я не маю наміру благати тебе, - виділяючи кожне слово, вимовляє він.

- Навіщо? - підіймаю на нього погляд. Розумію, що ні краплі не боюся колишнього чоловіка.

- Поговорити з тобою хотів. Адже ми п'ять років не бачилися, мені цікаво дізнатися, як у тебе справи. Як ти жила без мене весь цей час.