Глава 14

Глава 14

По обіді жінки перемістились у вітальню, і Устина привела Сашу, і принесла велику корзинку з мушлями. Хелен як і обіцяла, показала дитині як робити намисто з дарів морського царя.

- У неділю чекатиму тебе на морську прогулянку, - сказала на останок Саші. І як і обіцяла, дістала книжку, і вручила її дівчинці. – А поки, думаю тебе зацікавить ця історія.

Книгу Хелен подарував Патрік ОБраєн. На першому розвороті красувався напис «На пам'ять, найчарівнішій, з надією на прихильність». Хелен тоді посміялась над його надіями. Запевнивши, що нащадок ірландських лордів обов’язково знайде свою долю, але то не вона, Хелен.

Тепло попрощавшись із княгинею Оболенською Хелен з тіткою покинули дім Оболенських.

Вечоріло.  Чорний хід будинку виходив в квадратний внутрішній двір. В дворику росла яблуня, і був невеликий кам’яний фонтан. Біля фонтану стояла лавка, плетений столик, і стільці. Вода приносила прохолоду, вистуджуючи розпечені на сонці каміння.

Гриша, розторопний лакей, подав князю Оболенському солодке міцне вино, тарілку з першими ягодами суниць і нарізаний тонкими скибочками сир. Після чого розчинився в близьких сутінках, залишивши князя на самоті із своїми думками. Княгиня деякий час спостерігала за сином крізь тонку фіранку, роздумуючи чи варто приєднатись до нього, але вирішили дати йому можливість побути на самоті.

Щось тривожило Олександра, мати це розуміла. Але навіть і подумати не могла, які думки зараз його бентежать.

Олександр був злим, все так само як і зо дня. Його внутрішній вогонь не гасило вино, не приносило бажаного розслаблення напруженому тілу.  Він сердився на себе, за те що посмів жадати чужу наречену, за те що вона дратувала і хвилювала його одночасно, вимушуючи зробити те, чого він від себе не очікував. Він кипів від зневаги до Хелен Долинської, за те, що вона не берегла свою честь. Що була ладна так само, як Євгенія віддатись іншому чоловікові, наплювавши на борг перед чоловіком, якому обіцяла стати дружиною. Хотілось відшукати того дурника з Нового Світу і попередити, чим з  рештою для нього все обернеться. Але водночас, заочно він вже ненавидів того хлопця, за те, що зазіхнувся на Олену.

Із задуми його вирвали звуки чужих кроків.

- Ваша світлість, до Вас гість, - тихо, щоб не порушувати душевний настрій хазяїна промовив Гриша. – Граф Воронцов.

Михайло Воронцов був на кілька років старшим від Олександра. Але спільна служба і битва під Краоном  об’єднала їх, зробивши добрими приятелями. Генерал-губернатор не дарма обіймав свою посаду і користувався цілковитою довірою царя. Людину  освіченішу і розумнішу складно було б знайти. Впевнено, крок за кроком, втілював він мрію де Рішельє і Ланжерона зробити з маленької фортеці великий торговий порт, по красі своїй рівний Петербургу.

- Не очікував, - піднімаючись на зустріч приятелю подав руку Михайлу Семеновичу Олександр. – Але радий бачити.

- Я подумав, що потеревенити з другом, подалі від бабського стрекоту, це чудова ідея, - опускаючись в крісло навпроти князя промови граф. – Останнім часом наш палац нагадує квітник. Особливо, коли там з’являєшся ти.

- Це моє прокляття, - задумливо промовив Олександр, вказуючи пальцем собі на обличчя. – Через це вони не можуть і не хочуть дізнаватись який я на справді.

- А насправді ти буркотун, яких пошукати треба, - погодився Воронцов.  – Не скажеш, в чім причина твого похмурого настрою?

Оболенський потривав келих в руці, бездумно роздивляючись червоний напій в ньому. Чи варто щось казати другові? Зрештою зважився.

- Щоб ти сказав, якби я зустрів жінку, яка викликає у мене такі ж безумні емоції, як свого часу Євгенія? – запитав нарешті Олександр у графа.

- Достойну, я сподіваюсь, жінку? – насторожено запитав граф.

- Я не впевнений, - князь намагався говорити байдуже, вперше перед кимось озвучуючи свої сумніви.

- Ну то переспи з нею, і побачиш, як тобі стане легше! – відмахнувся від князевої проблеми граф. – А тепер, коли ми закінчили з ліричною складовою сьогоднішнього вечора, я власне озвучу основну причину свого візити.

Олександр відсалютував приятелю келихом, очікуючи продовження спічу. Зрештою генерал-губернатор більш досвідчений, розумніший і іноді до його слів варто прислухуватись. Варто переспати з мадемуазель Долинською, якщо вона так напористо буде й далі його зваблювати. Якщо дівчина вирішила, що їй потрібний коханець, то чому ним не може бути князь? Так, він її зневажає, і можливо один раз втамувавши потяг до її тіла, нарешті позбудеться нездорової тяги до неї. Зрештою, ну що в ній такого особливого?

- Ти знаєш, у нас на вулиці Суворова є непогане місце для спуску до моря, - продовжив граф. – Я тут говорив з Аврамом Мельниковим, шельмець пропонує побудувати кам’яні сходи.

- Сходи від Суворовської до самого моря? – переключився князь.

Граф кивнув. Олександр присвиснув.

- Це ж яка височінь! Хто окрім Мельникова візьметься за їх проект?

- Сеньйор Боффо, Мельников натякав, що може з ним домовитись.

Розмова плавно перетекла в русло благоустрою міста. І Олександр відволікся від роздумів про дівчину з Нового Світу.

В цей час Хелен, готуючись до сну, перебирала як намистинки погляди і посмішки князя, його слова, і щиро сподівалась, що в наступну їх зустріч все зміниться, і він не буде вести себе як останній хам. І добре, що грубощі він дозволяє собі лише на самоті з дівчиною. Вона то розуміє, що Олександр навмисно її відштовхує, а якщо хтось дізнається, то обов’язково донесе графу Верьовкіну. І дядькові Петрові доведеться викликати князя на дуель, адже батько Хелен за океаном. І не може захистити честь доньки. Хелен вірила, що з часом, коли Олександр зрозуміє, що він помиляється щодо дівочої честі, його поведінка зміниться.