глава 5

 Глава 5

А потім їй дійшло що саме сказав князь. Що вона нишпорка. Від обурення кров зашуміла в скронях, і Хелен буквально задихнулась, підбираючи слова відповіді для нахаби.

- Не розумію в чому Ви мене звинувачуєте, - повільно старанно вимовляючи слова промовила Хелен, опановуючи себе, намагаючись за таким маневром виграти час.

Її акцент різав вухо. Олександр чимало спілкувався з іноземцями за своє життя. Їх було достатньо при царському дворі, та й подорожувати князю довелось в житті багацько. І жодного разу він не звертав увагу на вимову співрозмовника, то чому ж ця американка його не залишає байдужим? Те як вона промовляє слова зачіпає його слух і муляє, як піщинка в чоботях.

Мадемуазель Долинська вскочила з кованої лавки, випростовуючись у весь свій невеликий зріст. В місячному світлі було видно, як схвильовано здіймаються її груди, прикриті тонким шовком, за мить шарфик ковзнув на підлогу, але Олена того не помітила, а погляд князя мимоволі ковзнув до тісної улоговинки, де лежала якась коштовність.

- А Ви вирішили тут сховатись, щоб не запросити бува когось на танець? – перейшла в наступ мадемуазель, відволікаючи чоловіка від приємного споглядання темної краплевидної підвіски кольє.

Оболенський був вимушений перевести погляд до її обличчя, але в напівтемряві роздивитись його було складно. А от її заява викликала ледь помітку посмішку. Долинська майже попала в ціль – Олександр дійсно ховався, але від своєї маман.  

- По вашому я боюсь танців?

- По-моєму Ви боїтесь жінок, - з викликом відповіла Хелен. – Мабуть що вважаєте, що кожна ладна чорту душу закласти щоб стати вашою дружиною.

- Який абсурд,  - фиркнув Оболенський. Про себе відмічаючи, що ця американка ще й манер не має ніяких, говорить що думає.

А Хелен вже понесло, відчуття куражу повернулось до неї, кров шуміла, а серце калатало, близькість князя п’янила дівчину. Її погляд був невідривно прикутий до прекрасного чоловічого обличчя. Він нависав над нею, як скеля, подавляючи своєю міццю і силою. Від його присутності вся її розсудливість і виплекана мудрість кудись випарувалась, як крапля води на розпеченому камінні, і доводилось прикладати зусилля, щоб не сказати чогось зайвого чи непристойного. Та втриматись від спокуси подратувати Оболенського дівчина не могла.

- А може,  - Хелен додала трішки легковажності в свій тон. – Може, ви боїтесь танцювати?

Що вона коїть, майнула думка, та запізно, в три кроки Оболенський перетнув відстань, що його роз’єднувала з дівчиною, і його мускулисті руки обвили її тіло, притискаючи дівчину до князя, буквально вплавляючи її м’яку тендітність в йогом монолітну силу. Хелен ніби охопили стальні лещата, але водночас вона відчула давно забуте відчуття захвату і безпеки.

- Ваші слова серйозний виклик моїй репутації,  - схиляючись до її вуха прошепотів Олександр, викликаючи у Хелен  хвилю мурашок вздовж хребта. – Мушу продемонструвати, як Ви помиляєтесь, щоб пересікти навіть саму можливість сумнівів в моїй хоробрості.

 Князь схилив голову, прислухаючись, до звуків навкруги. Хелен затамувавши подих чекала його наступного кроку, не чинячи жодних спроб вирватись з теплих обіймів. Чи не про це вона мріяла весь вечір?

- Вальс, - самовпевненим тоном констатував Олександр, вловивши відголоски мелодії, що награвав оркестр з іншого боку палацу. – А Ви вмієте це танцювати, мадемуазель Хелен?

І, не чекаючи відповіді, він закружляв дівчину в танці, витримуючи тільки йому чутний ритм. Хелен подякувала Богу і тітці, що таки взяла кілька уроків танцю, і тепер встигала переставляти ноги так, щоб князь не наступав на її туфельки. А танцював Оболенський прекрасно, легко і впевнено ведучи дівчину по мармурових плитах тераси. І з кожним новим витком у голові дівчини туманилось все сильніше. Його тепло і запах дорого парфуму дурманили не гірше міцного вина, заволікаючи здоровий глузд рожевим серпанком.

Гаряча князева рука підтримувала Хелен за спину, залишаючи вогняні сліди навіть через тонку тканину. Дівчина навіть не уявляла яких зусиль вартує князеві утримувати руку в межах пристойності, а не переміщати як хотілись вище, щоб таки відчути на дотик яка в неї шкіра… Раптом музика стихла, і танцююча пара поволі зупинилась.

Хелен довелось здерти голову, щоб дивитись князю в обличчя, благо очі звикли до напівтемряви, і в  місячному світлі його було прекрасно видно.

- І що Ви скажете тепер? – самовдоволено запитав Оболенський, не поспішаючи розтискати руки і відпускати Хелен. Відчуття того, як її тіло притискається до нього раптом видалось князю вельми приємним.

- Беру свої слова назад, - розтягуючи губи в посмішці промовила дівчина. Її дихання ледь збилось, але вона була щасливою.

Мабуть цей її мрійливо-задоволений вираз обличчя і подіяв на Олександра як червона ганчірка на бика. Так дивились на нього жінки, які вважали, що він ними зацікавився, в їх очах читалась власна перемога. В душі вони вже вважали себе його нареченими. Щоправда виразу очей американки було не розібрати, але і посмішки було досить, щоб князь розсердився і на неї і сам на себе. Він відпустив дівчину, відступивши на кілька кроків.

- А вам би не завадило взяти кілька уроків танцю, - різко додав Олександр. Вже промовляючи ці слова він себе ненавидів за грубість, але ж не міг він залишити мадемуазель у впевненості, що вона йому сподобалась.