Глава 1

Глава 1.

Море залишилось по заду. Солоне, тепле і вогке, сповнене ароматом йоду, риби і водорості. Безкрайні водні простори, всіх відтінків аквамарину. Спокійне, ледаче і мляве. Чи насуплене, пристрасно розкидаюче білий серпанок піни, нестримно гепаюче по бортах корабля, так ніби люте на людей, які посміли розсікати водну поверхню своїми дерев’яними шкаралупками.

Море озивалось до Хелен шумом хвиль, криком чайки, скрипом снасті, тріпотінням вітрил. Але довга подорож скінчилась. І дівчина із дивним почуттям жалю і полегшення ступила на сушу. Сподіваючись, що не на довго. Що скоро знову повернеться до моря, бо життя свого без злегка хиткої палуби під ногами, терпкого вітру і безкінечної синяви аж ген до горизонту здається вже не уявляла. І добре, що тітонька живе біля моря.

Тітка Настя, графиня Верьовкіна, дбайливо відправила за Хелен екіпаж. Легка відкрита коляска, запряжена граційними гнідими рисаками, чекала на дівчину, і Хелен нічого не залишалось, як перетнути п’ятачок площі перед причалом і розміститись на шкіряному сидінні карети. Кучер луснув нагайкою над вухами коней, і ті рушили з місця, карета злегка сіпнулась, і миттю вирівняла хід, м’яко пружинячи на ресорах. Юна пані Долинська вийняла віяло, обмахуючись – діло йшло до обіду і, чим далі залишалось відкрите море, тим сильніше відчувалось, що сонечко почало припікати.

Вони виїхали з портових кварталів, залишивши за спиною шум, лязкіт, брязкання і безліч найрізноманітніших запахів. Допоки коляска рухалась по Канатній вулиці, Хелен з цікавістю роздивлялась навкруги. В Одесі вона була вперше в житті, і до того знала про місто лише з тітчиних листів. Вражала велика кількість людей різних національностей. Так ніби й не покидала Нью-Йорк. Тільки тут було більше вихідців із східної Європи – греки, московити, серби, козаки, часто траплялись і іудеї. Чим далі від порту рухалась карета, тим чистішими і багатшими ставало вбрання перехожих, змінювався і навколишній пейзаж, багатшими ставали вивіски на перших поверхах будинків: лавки готового вбрання, тканин, бакалії, ресторації, згодом стали з’являтись будинки місцевих багатіїв, оточені чималими парками і утопаючі в приватних садах.

Не відразу Хелен, зайнята роздивляннями архітектурних зисків, усвідомила, що рух карети сповільнився. Десь приблизно посередні вулиці Малофонтанської  двоколка і зовсім зупинилась, в очікуванні допоки відкриються ковані ворота, пропускаючи гостю до володінь графа і графині Верьовкіних.

Будинок графа, чи радше палац, відповідав займаному графом статусу митного чиновника і брата самого коменданта Москви. Велична триповерхова будівля, пофарбована в блакитний колір і прикрашена ліпниною і статуями,  в оточенні лип, кленів і  платанів. Хелен Долинська поправила неіснуючі зморшки на своїй світло-жовтій мусліновій сукні, перевірила чи не вибились бува пасма із тугої зачіски, і дозволила лакею у форменій лівреї допомогти їй зійти на землю. Окинула задоволеним поглядом місце, де їй доведеться проживати кілька місяців, і посміхнулась. Хелен любила свою тітку, і по-дитячому раділа зустрічі.

Чинний дворецький зустрічав Хелен у просторому прохолодному холі, тут вже дівчина згадала що вона шляхетного роду і не пасує панянці роззиратись як бідній родичці навкруги, тому стримала себе від роздивляння внутрішнього убранства будинку. Хоч і кортіло, бо ж у тітки в Одесі вона раніше не бувала, обмежуючись гостинами в петербурзькому будинку графині.

- Ласкаво просимо, - схилив сиву голову поважний слуга перед дівчиною. – Ваші речі прибули з вами?

- Прибудуть пізніше, - відповіла Хелен, про себе подумавши, що і так зрозуміло, що у легку двоколку всі її скрині не влізуть. Тому й мусила залишити покоївку Джейн в порту придивитись як вантажать речі.

- Тітка чекає на вас у блакитній вітальні, - кивнув головою дворецький. – Я проведу.

- Хвилинку.

Хелен помітила велике дзеркало на одній із стін, і не втрималась щоб не подивитись на себе. В блискучому озері скла, обрамленого бронзовими завитками і листям, з’явилась невисока дівчина в жовтій сукні. Дівчина була худенькою, з тонкою талією, сильною засмагою, набутою за час морської подорожі, і чітко окресленими м’язами на оголених руках – по при свою тендітність Хелен аж ніяк не була домашньою дівчинкою, і полюбляла фізичні вправи: верхову їзду чи керування човном. Ще в минулий її приїзд тітка нарікала, що її руки надто сильні і м’язисті, геть не модні. Але тоді була зима, і цей так званий недолік її зовнішності вдало ховався під довгими рукавами одягу. Окрім невисокого зрості і тренованого тіла дівчина мала горду осанку, густе каштанове волосся, зібране зараз у важкий вузол, і приємне обличчя.

Хелен знизала плечима, швиденько роздивившись  себе – виглядала вона на її думку бездоганно, а кому не подобається – то на всіх не вгодиш. Проте звичку слідкувати за своїм виглядом вона набула зовсім недавно, років зо два тому, з минулих своїх відвідин тітки. Дівчина відігнала від себе спогади, які так і роїлись навкруг її голови, з того моменту як вона ступила на українську землю. Не час, тітка чекає. Та й взагалі, все змінилось, змінилась вона, стала дорослішою і розумнішою.

Слідом за дворецьким дівчина пройшла до вітальні, де чекала тітка Настя. Та, моложава пані сорока років, одягнена по останній моді в приталену сукню блакитного кольору, яка вдало підкреслювала її очі, кольору морської хвилі, вскочила на зустріч Хелен.