Глава 19

Глава 19

Як же не хотілось прокидатись. Особливо після того, як півночі Хелен пролежала дивлячись в стелю і в подробицях пригадуючи всі події вечора. По правді кажучи вона не очікувала, що все відбудеться аж саме так. Не будь вона такою недосвідченою, обов’язкової зупинила те безумство.  Але вже що сталось, то сталось. Тепер тільки треба, щоб ніхто не дізнався про її вчинок. І якщо в Джейн дівчина була впевнена, то в честі Олександра Оболенського доводилось сумніватись, особливо після останніх подій.

«Та годі, йому теж не вигідно зчиняти скандал», - заспокоювала себе Хелен. І все б нічого, аби тільки не усмішка, подарована князем їй на прощання. При одній тільки згадці про те, як він вміє посміхатись у Хелен захоплювало дух, а низ живота ставав важким і гарячим, в грудях же починали тріпотіти крильцями метелики.

- О невже все так погано, - ховаючи палаюче обличчя в подушку прошепотіла дівчина. Але чутка Джейн все почула її придушене бурмотіння.

- Сеньйорита, годі відлежувати боки, її світлість вже тричі справлялись про Ваше здоров’я.

- Скажи Настасі Яківні, що зі мною все гаразд! – визираючи з подушок пробурмотіла Хелен. – І подай мені фіалкову сукню.

- Але ж вона така нудна! – обурилась покоївка.

- Саме те що треба, нехай той негідник не думає, що я стала доступнішою після вчора.

Покоївка принесла одяг і порцеляновий глечик  з водою для умивання. Привівши себе до ладу і велівши Джейн туго переплести каштанове волосся в дві коси, Хелен задоволено відмітила, що зараз вона схожа на випускницю якогось дорогого пансіонату. Сором’язлива, скромна і благопристойна до оскомини. А нічого більше провокувати одного аж надто не стриманого князя. Хоча в душі Хелен сподівалась, що князя на прогулянці не буде. Їй було ніяково навіть уявити, що вона подивиться чоловікові в очі.

Хелен не знала, як їй тепер бути з князем. Настанови матінки Фло ніякої користі не принесли, зробивши тільки гірше. Виходити заміж за грубіяна Хелен категорично розхотілось. Вона так мріяла, що зрештою Оболенський закохається в неї. Хіба не про це говорила стара іспанка – зачаруй чоловіка,і він не з чується, як закохається по вуха. То чому ж у випадку з Олександром цього не відбулось? Де вона помилилась? Що зробила не так?

В душі Хелен мріяла, що зрештою Олександр зізнається їй в коханні. Малювала в уяві всі ті красиві речі, що супроводжують двох закоханих. Вірші при світлі місяця, може навіть сонети Шекспіра, квіти і цукерки. Ну що б йому вартувало прислати їй корзинку профітролів з італійської кав’ярні? І поцілунки, поцілунки, крадькома, щоб ніхто не бачив, ледь помітні стискання руки, багатозначні погляди, милі записки.

Хелен би сміялась, якби знала, як вона в своїх мріях сильно помиляється. Бо квіти, записки і поцілунки в житті Олександра Оболенського вже були, і він зарікався повторювати свої помилки. Євгенія все ігнорувала. На які безумні речі він по молодості був готовий заради коханої, але всього того виявилось не достатньо, щоб поселити бодай якісь почуття в серці холодної красуні.

Олександр не квапливо потягував турецьку каву, і з іронічною посмішкою роздивлявся записку від Маргарити Вікторівни. Ну звісно, мати вирішила і далі грати в сваху, повідомивши сину, що Сашуню він на корабель буде супроводжувати сам, бо княгиня по причині загострення мігрені залишається гостювати в генеральші Щеголової. Ну коли у матері в останнє була мігрень? Але звичного роздратування від недолугих материнських спроб його одружити цього разу князь не відчував. Його навіть забавляла та обставина, що він ніби вимушено має підігрувати матері в її такій очевидній грі.

Думка, що він буде на одній палубі з американкою раптом схвилювала князя. Він визнав, що однієї ночі з Хелен Долинською йому було мало, щоб тілесна жага минулась. І в цьому його почуття до Хелен категорично відрізнялись від відчуттів до своєї колишньої дружини. Євгенію він був готовий боготворити, вона була чимось сором’язливим і пристрасним одночасно, але ніколи його тіло так гостро не реагувало на її присутність. Скоріше вона пробуджувала в князевій душі ніжність. Саме це і мало називатись коханням. В цьому був впевнений Оболенський.

А мадемуазель Долинська просто зачіпала його тваринні інстинкти. Він хотів дівчину. Навіть зараз, спробувавши смак її губ і податливість її тіла, Олександр розумів тільки одне – він хоче Хелен ще дужче, чим до цього. Князь списував свої власні відчуття на відсутність коханки, на те, що мадемуазель Долинська сама його провокувала і зваблювала весь час, і переконував себе, що вся його жага минеться, як тільки він вдосталь натішиться нею. Зазвичай він втрачав цікавість до жінки за кілька ночей, про те, що він ніколи не відчував до якоїсь жінки настільки сильний потяг, Олександр старався не думати.

Гувернантка прийшла разом з Сашою, повністю готові вирушати на узбережжя для прогулянки. В руках  Саші Олександр помітив книжку.

- Люба, брати книгу до моря не найкраща ідея, - м’яко зауважив князь донці.

- Це книжка мадемуазель Хелен, - пояснила дівчинка. – Я тільки хотіла повернути її їй.

Князь мовчки протягнув руку, забираючи в доньки книжку в світлій палітурці. Прочитав назву, і мимохіть розкрив на першій сторінці. «На пам'ять, найчарівнішій, з надією на прихильність», значилось на першому розвороті, і Олександр відчув сильний  потяг порвати книгу. Він з зусиллям стиснув губи, і закрив книжку, відкладаючи її на край столу.

- Я сам віддам, - незадоволено пробурчав князь.

Згадка про те, що в житті Хелен є і інші чоловіки неприємно ранила його самолюбство.  Наприклад, наречений, до якого рано чи пізно повернеться Хелен Долинська, залишивши пригоди в Одесі за спиною, як щось цікаве і не дуже приємне. Так вона сказала? Тоді навіщо вона взагалі піддалась на його пропозицію провести ніч разом? Невже Хелен з тих жінок, які не можуть встояти перед чоловіками? Але ж тоді вона б втратила цноту набагато раніше. Ця нелогічна поведінка наштовхувала Олександра на неясну здогадку, за яку він ніяк не міг ухопитись.