Розділ 6

Розділ 6

Агата

Наступні кілька днів проходять наче у тумані. Я все ще не можу усвідомити, що відбувається. Здавалося б, ось-ось і поганий сон закінчиться, але вранці нічого не змінюється. Ігор мені не дзвонить і не пише, миритися не поспішає, як і не намагається розібратися у всій цій ситуації. А я не можу повірити, що кохання може просто так зникнути.

Намагаюся поставити себе на місце Ігоря. Ну вже ні, я просто так точно не повірила б якимось пліткам. Ні в нього, ні в мене досі жодних приводів не було підозрювати одне одного в зраді.

Гортаю стрічку в соціальній мережі, думками десь далеко, як раптом погляд натрапляє на Леона. Фото з ним виставив один із музикантів, на якого я підписана. Геолокація зверху – нічний клуб «Резіденс».

Чорт, так і хочеться зірватись з місця, щоб виловити Леона. Якщо ігнорує мене стільки часу, то явно щось знає.

Трохи повагавшись, вирішую, що бігати за ним, щоб довести щось Ігорю, — не найкраща ідея. Але коли через п'ять хвилин у сторісах цього нічного клубу біля барної стійки бачу свого Ігоря, всередині ціла буря розбурхується.

Значить, поки я думаю, як врятувати наш шлюб, бігаю за Леоном, погрожую редакції, намагаючись схилити їх до того, щоб вони написали спростування, Ігор як ні в чому не бувало в клубах розважається?

Це злить до безумства. Я зовсім не розумію, що у голові мого чоловіка.

А раптом він там із іншою жінкою?

Або ж….

О, господи, він же напевно вирахував Леона і швидше за все поїхав до клубу, щоб поквитатися з ним. Ігор у цьому плані завжди був запальним і ненавидів навіть тих, хто просто дивився на мене не так.

Чорт, треба щось робити!

Відкриваю валізу у пошуках відповідного вбрання. Я так і не змогла змусити себе розібрати речі, все ще сподіваюся, що завтра повернуся додому. Але цих «завтра» стало надто багато.

Викликаю таксі і спускаюся до того, як приїжджає машина.

Атмосфера нічних клубів для мене звична. Ми з подругами часто відпочиваємо у різних місцях. Я проходжу до барної стійки, але Ігоря там немає. Запізнилася.

Піднімаюсь на другий поверх, роздивляюся людей за столиками. Усі веселяться, сміються. Я ж у цей момент почуваюся тут зайвою. Музика здається занадто гучною, люди мерехкотять перед очима. Світломузика блимає, не даючи нормально роздивитися обличчя чоловіків.

Нарешті я знаходжу Леона. За столиком у кутку.

Спиною до мене сидить Ігор, його я можу впізнати навіть у напівтемряві. Все всередині мене вібрує від напруження. Вони не б'ються, вже добре. Але що ближче підходжу до них, то чіткіше стає ясно, що розмова між ними відбувається на підвищених тонах.

Через гучну музику почути хоч слово неможливо.

Несподівано наші з Леоном погляди зустрічаються і його очі розширюються від подиву. Я завмираю на місці. Хотіла їх зненацька застати, але вийшло все інакше.

Він схиляється через стіл ближче до Ігоря, щось говорить і я помічаю, як спина чоловіка напружується. Моє наближення збігається з тим, як Леон підводиться з-за столу. Я прискорююсь, хочу зловити його, проходжу повз чоловіка, але Ігор із силою хапає мене за руку, змушуючи зупинитися.

Я повертаю голову у його бік. Очі в очі. Серце починає битися швидше. Як же я кохаю його, божевільно. У нього щетина відросла за кілька днів, що ми не бачилися. Зазвичай він ненавидить це, через день у барбершоп вранці перед роботою заглядає, але не в ці дні.
Чи тужив він без мене? Чи хотілося йому начхати на все і рвонути до мене? Щоб знову, як раніше.

Не знаю чому, можливо через те, як Ігор на мене зараз дивиться, я вирішую, що він з Леоном про все поговорив і з'ясував правду. І тепер настав час вибачень. Я вже відчуваю бурхливе примирення.

Цікаво, ми додому встигнемо доїхати чи ні?

Усміхаюся йому, сідаю на коліна, лицем до лиця. На губи його дивлюсь. Тягнуся до них, він дозволяє його поцілувати і я тріумфую.

Усе скінчилося! Я не можу в це повірити.

Але наступної хвилини він рвучко відштовхує мене і його погляд наповнюється люттю.

— Що ти робиш?— стягує мене з себе і я майже падаю на підлогу.

Я моргаю часто-часто, зовсім нічого не розуміючи.

— Хіба ви з Леоном не з'ясували ситуацію? Він не сказав тобі, що жодного стосунку не має до тих фото і все це було підлаштовано?

Ігор посміхається і ця посмішка не обіцяє мені нічого доброго.

— Він попросив не ображати тебе і не сердиться. Це все, про що ми встигли поговорити до твого приходу.