Глава 4 Той, хто приніс полум'я

Наступного ранку Софія не могла відвести думки від незвичного відвідувача та срібної монети. Сонце вже висвітлювало дахівки Крамарії, а в крамниці пахло свіжим деревом і сушеними травами. Вона обережно поклала монету на прилавок і покликала бабусю Лідару.

— Дивись, бабусю, — тихо сказала Софія, — цей чоловік залишив мені це. Кажуть, він чув, що я шукаю… яйце дракона.

Бабуся уважно взяла монету, провела пальцями по вигравіруваній спіралі з полум’ям і нахилилася ближче.

— Це знак, дитинко, — промовила Лідара низьким голосом. — Давнє братство, пов’язане з драконами. Такі монети рідко з’являються просто так. Ти не мала її брати, якщо ще не готова.

Софія відчула, як серце прискорено б’ється. — Готова? — прошепотіла вона. — Готова до чого?

— Готова випробувати, чи твоє серце справді прагне того, що ти обрала. І чи зможеш ти пройти шлях, який не кожному даний, — відповіла бабуся. — Цей чоловік не випадково з’явився. Він знає більше, ніж тобі здається.

Софія дивилася на монету, і з її центру, ніби пульсуючи, виходило тепле світло. Вона глибоко вдихнула, відчуваючи хвилю рішучості і страху одночасно.

— Я піду до річки, — нарешті сказала вона. — Як він і казав. Може, це мій шанс зрозуміти… що далі.

Бабуся кивнула, мовлячи без слів: «Йди обережно».

Вечір спустився швидко. Сонце торкнулося води останніми променями, і річка заграла золотими і срібними відблисками. Софія стояла на березі, серце калатало, а руки тримали монету. Повітря здавалося густим і живим — неначе вода сама шепотіла її ім’я.

Раптом над річкою промайнула тінь. Велика, могутня, зігнута, мов крила у польоті. Софія затамувала подих. Її серце підскочило — чи це лише гра світла? Чи дійсно… дракон?

— Хто там? — тихо промовила вона, і її голос відлунював по воді.

Здалеку почувся спокійний, трохи хрипкий голос:

— Лише той, хто шукає серцем, зможе зрозуміти, що приніс полум’я.

Софія стискала монету в руці. Вона відчувала, що тепер її життя вже не буде колишнім. Кожен звук, кожен подих повітря, навіть легкий холодок на шкірі — усе нагадувало про те, що починається новий шлях.

Вона зробила перший крок уперед, намагаючись не відвести очей від тіні, що повільно зникала за річкою. І десь глибоко всередині загорівся вогник сміливості — маленький, але непереможний.

Цей вечір був не просто кінцем дня. Це був початок чогось великого. Чогось, що переверне все, що Софія знала про себе, про місто, і, можливо, навіть про драконів