Скам’янілий титан

Я не в силах думати, моя рука не в силах підняти перо, слова висять наді мною і не дають мені дихати. Я занадто живий для слабкого розуму. Вся краса – це патологія для моїх очей. Я втомлений від подиху вітру з холодного спустілого лісу, я дивлюсь як звір на свободу, я закований у тіло, не в силах скинути шкіру як змій. Я був сотні раз проклятий і багаторазово зраджений. Я не знаю, коли був собою. Твої мрії душать мене за горло та я, ридаючи, вбиваю тебе, вириваю своє серце з грудей, ти мовчиш, напевне, я завдав тобі смерті. На мене споглядають оголені повії, коли пишу свого листа, стоячи над прірвою свідомості. Вони кличуть мене мов сирени, але останній титан став каменем.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4749 в Сучасна проза
#4940 в Різне

У тексті є: біль, краса, свідомість

Відредаговано: 24.06.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись