Розділ 3. Полонений без імені

     Ранок зустрів Назара запахом мокрої деревини, димом від багать і незадоволеними голосами солдатів, які збиралися в дорогу. За полотняними стінками намету вже давно кипіла робота. Чоловіки складали спорядження, перевіряли кінську упряж, сперечалися через загублені ремені й переносили ящики з припасами. Час від часу лунав різкий наказ, після якого звичайний табірний гамір на кілька секунд перетворювався на організований рух. Назар упізнавав у цій метушні щось знайоме. Перед відправленням туристичної групи теж завжди знаходився хтось, хто загубив рукавички, забув наповнити пляшку або раптом вирішив, що йому конче необхідно повернутися до номера по зарядний пристрій. Різниця полягала лише в тому, що тут замість туристичних рюкзаків складали щити та списи, а за порушення дисципліни навряд чи обмежувалися невдоволеним поглядом керівника.

      Назар повільно підвівся із солом'яної підстилки, намагаючись не навантажувати праве плече. За ніч біль трохи вщух, проте під час різкого руху все ще віддавав у шию. З головою було краще. Запаморочення майже зникло, хоча відчуття важкості залишалося. Він розім'яв затерплі ноги, оглянув подряпини на долонях і поправив куртку, на якій за вчорашній день з'явилося стільки бруду, наче він кілька діб повзав болотом. Найбільше його непокоїла відсутність речей. Телефон, гаманець, документи й наплічник забрали ще вчора, пообіцявши повернути після прибуття до Хелґена. Назар не знав, наскільки можна довіряти цій обіцянці. Для місцевих солдатів невеликий пластиковий пристрій із фотографіями міг виявитися цінною дивовижею, яку хтось захоче залишити собі. Втім, звинувачувати людей у крадіжці лише через власні побоювання було б нерозумно. Поки що Марцелл поводився досить стримано, а Пелій навіть намагався підтримати розмову. Зовні почувся дзенькіт металу, після чого полотно на вході відсунулося. Усередину заглянув Пелій, тримаючи дві невеликі дерев'яні миски. На його обличчі виднілися сліди недосипання, а темно-червоний плащ був мокрим від ранкової роси.

— Бачу, ти вже прокинувся. Це добре, бо я почав сумніватися, що тебе вдасться підняти без допомоги двох солдатів. Ти вчора так міцно заснув, що навіть не почув, як ми переносили сюди запасні щити.

— Після вчорашнього я міг би заснути навіть посеред дороги, — відповів Назар, приймаючи миску з гарячою кашею. — Хоча називати це повноцінним відпочинком я б не став. У вас тут така гостинність, що моя спина досі намагається пригадати, за які гріхи їй довелося ночувати на соломі.

— Не нарікай. Якби я дозволив тобі спати біля нашого вогнища, ти б усю ніч слухав розмови про війну, невиплачену платню та те, хто з наших найбільше заборгував шинкарям у Сироділі. Повір, солома була кращим товариством.

      Пелій сів на перевернутий дерев'яний ящик, поставив власну миску на коліна й почав снідати. Назар зауважив, що солдат не поспішає повертатися до обов'язків. Можливо, йому просто випала коротка перерва, але Назар вирішив скористатися нагодою.

— Учора ваш десятник сказав, що мене доправлять до Хелґена для з'ясування обставин. Я правильно розумію, що після розмови з офіцерами зможу забрати речі й піти? Чи тут є якісь закони, за якими людину можуть тримати під вартою лише через те, що вона не знає місцевих назв?

       Пелій перестав жувати. Він поклав ложку на край миски й кілька секунд дивився на Назара, ніби вирішував, наскільки відверто варто відповідати.

— Послухай, я не знаю, що тобі сказати. За звичайних обставин тебе могли б допитати, перевірити речі й відпустити. Можливо, навіть допомогли б дістатися найближчого поселення. Але ми зараз не за звичайних обставин. Учора захопили Ульфріка Буревісника, і через це половина командирів поводиться так, наче від кожного їхнього наказу залежить доля всієї Імперії. А може, так воно і є.

— Це той чоловік, про якого вночі говорили солдати? Я чув, що він нібито вбив якогось короля власним голосом. Якщо чесно, звучить як легенда, якою лякають дітей перед сном.

— Я не був у Солітюді, коли загинув верховний король Торіґґ, тому не стану присягатися, що знаю всі подробиці. Але Ульфрік справді володіє Голосом, і я б не радив тобі перевіряти це на власній шкірі. Саме тому йому заткнули рота. Наші офіцери не хочуть дізнаватися, наскільки далеко може сягати його сила, коли поруч стоять звичайні солдати.

      Назар згадав дивні слова про магію, які чув учора від Марцелла. Усе навколо дедалі більше нагадувало середньовічний світ із легенд, де чаклунство й надприродні здібності існували не лише в казках. Але поки він не побачив жодного справжнього заклинання, частина його свідомості вперто шукала простіші пояснення.

— А хто такий цей Ульфрік, що через нього стільки галасу? Я зрозумів, що він керує повстанням, але ваші люди говорять про нього так, ніби захопили не звичайного ватажка, а самого правителя країни.

— Він ярл Віндгельма, а його прихильники вважають, що саме він повинен стати верховним королем Скайріму. Для багатьох нордів Ульфрік — герой, який намагається повернути їм право самим вирішувати власну долю. Для Імперії він бунтівник, через якого гинуть тисячі людей. Я служу в легіоні, тому, мабуть, неважко здогадатися, якої думки дотримується моє командування.

— А ти сам? Якщо відкинути накази й присягу, ти справді вважаєш, що ваша сторона має рацію?

Пелій гірко всміхнувся й потер обличчя долонею.

— Учора я допомагав поховати чоловіка, з яким три роки ділив казарму. Він залишив удома дружину й маленьку доньку. Напевно, серед повстанців теж є такі люди. Можливо, хтось із них учора вбив мого товариша, бо вважав, що захищає власну землю. Але це не робить його смерть менш справжньою. Я не знаю, хто зрештою матиме рацію в цій війні. Знаю лише, що хочу дожити до її закінчення й більше ніколи не витягувати друзів із-під кінських копит.

       Назар не одразу знайшов відповідь. Війна, про яку розповідав солдат, досі залишалася для нього набором незнайомих назв та політичних суперечок. Але людські втрати він розумів без жодних пояснень. Йому доводилося бачити горе після нещасних випадків у горах, спілкуватися з родичами постраждалих і повідомляти погані новини людям, які ще кілька годин тому були впевнені, що їхні близькі повернуться додому.