Розділ 1. Чужа земля

     Першим повернувся біль. Він народжувався десь під правою лопаткою, розповзався по плечу й віддавав у шию щоразу, коли Назар намагався поворухнутися. Від холодної землі затерпла ліва рука, мокра трава неприємно торкалася обличчя, а в роті стояв гіркуватий присмак, наче він кілька годин дихав димом від багаття. Десь неподалік шуміла вода. Над головою шелестіли дерева, і крізь цей шум час від часу проривався різкий крик невідомого птаха. Назар спробував розплющити очі, але яскрава пляма світла між гілками змусила його відразу заплющити їх знову.

     Кілька секунд він лежав нерухомо, збираючи докупи уривки спогадів. Останній похід, втомлений Валентин, мікроавтобус із туристами, який зник за поворотом дороги. Потім знайома стежка до оглядового майданчика, вечірні Карпати й повідомлення від Марти. Усе це здавалося цілком звичайним, аж поки пам'ять не дісталася останніх хвилин перед зникненням. Нерухомий туман. Листок, який завис у повітрі. Небо, що раптом почало змінювати форму, і величезні чорні крила над горами. Назар пам'ятав також очі, що дивилися на нього з темряви. Їхній погляд був настільки виразним, що навіть зараз, лежачи на землі, він відчував неприємний холод уздовж хребта. Він повільно перевернувся на спину й нарешті розплющив очі. Над ним здіймалися високі хвойні дерева, між якими проглядало сірувате небо. Судячи з освітлення, був день, хоча визначити точний час поки не виходило. Праворуч схил підіймався до вкритих мохом скель, а ліворуч спускався в густі зарості. Ні оглядового майданчика, ні знайомої стежки поблизу не було.

     Назар спробував сісти, але різкий біль у плечі змусив його зупинитися. Він кілька разів повільно вдихнув, прислухаючись до власного тіла, а тоді обережно сперся на лікоть. Голова неприємно запаморочилася, проте за кілька секунд відчуття почало слабшати.

— Добре, — хрипко промовив він, ніби звертався до когось поруч. — Спершу розберемося, чи ти цілий, а вже потім почнемо панікувати. Хоча, судячи з обставин, привід для паніки в тебе таки є.

     Власний голос трохи заспокоїв. За десять років роботи з туристичними групами Назар неодноразово потрапляв у ситуації, коли людям потрібна була допомога. Хтось підвертав ногу, хтось непритомнів від спеки, комусь ставало зле після надмірного навантаження. Він не був лікарем, але пройшов курси домедичної допомоги й добре засвоїв головний принцип: поспіх і паніка лише погіршують становище. Назар обережно обмацав голову, перевіряючи, чи немає крові, великих набряків або відкритих ран. На потилиці знайшов болюче місце, проте шкіра залишалася цілою. Права щока була подряпана, на долоні виднілися кілька саден. Плече боліло під час руху, але руку вдалося підняти, хоча й не без труднощів. Він перевірив пальці, лікті, коліна та щиколотки, після чого повільно підвівся, тримаючись за стовбур дерева. Ноги витримали його вагу, однак через запаморочення довелося ще трохи постояти на місці. Найімовірніше, він упав і вдарився. Можливо, навіть ненадовго знепритомнів. Але залишалася проблема, яку не вдавалося пояснити травмою: навколишня місцевість зовсім не нагадувала ту, де він перебував напередодні.

      Назар уважно оглянув схил. Звичайний на перший погляд хвойний ліс, вологий ґрунт, густий підлісок, кам'янисті виступи. Проте дерева були незвично високими, а між ними не проглядалося жодної стежки. Ще дивнішим було те, що він не міг знайти слідів власного падіння. Якщо його тіло скотилося згори, на схилі мали залишитися зламана рослинність, здертий мох або хоча б смуга прим'ятої трави. Нічого подібного Назар не помітив. Він обійшов місце, де прийшов до тями, поступово розширюючи коло пошуків. За кілька хвилин знайшов свій наплічник, який лежав під великим коренем. Одна лямка зачепилася за виступ, а на тканині виднілася довга подряпина. Назар підняв його, перевірив блискавки й лише тоді відчув справжнє полегшення. Після всього, що сталося, навіть така звичайна річ, як знайомий рюкзак, допомагала триматися за реальність. Усередині залишалися пляшка води, невелика аптечка, ліхтар, запасна вітрозахисна куртка та пачка горіхів. У кишенях знайшлися гаманець, ключі від автомобіля й телефон. Назар дістав останній і натиснув кнопку живлення. Екран залишився чорним, але після тривалішого натискання з'явився логотип виробника.

— Ну хоч ти не здох, — пробурмотів Назар, уважно стежачи за завантаженням.

      Телефон увімкнувся, показавши вечірній час і шістдесят один відсоток заряду. Мобільної мережі не було. Назар відкрив завантажену карту, сподіваючись побачити координати, але застосунок показував лише останнє збережене місцеперебування неподалік Ворохти. Він зачекав кілька хвилин, відійшов на відкритішу ділянку, перезапустив пошук супутників, однак нова позиція так і не з'явилася.

     Відсутність зв'язку сама по собі його не дивувала. У Карпатах вистачало місць, де телефон перетворювався на дорогий годинник із камерою. Але система супутникового позиціювання зазвичай працювала й без мобільної мережі, якщо пристрій мав достатньо відкритого неба. Назар вирішив поки не робити висновків. Телефон міг пошкодитися після падіння, збитися через незрозумілий збій або просто потребувати більше часу для визначення координат. Найгірше було те, що великий туристичний рюкзак залишився в автомобілі біля садиби. Саме там лежали теплі речі, пальник, запас їжі та спорядження для повноцінної ночівлі. Із собою він узяв лише необхідне для короткої прогулянки. Якщо доведеться залишатися в лісі до ранку, це стане серйозною проблемою.

     Назар перевірив одяг, підтягнув шнурівки черевиків і зробив кілька ковтків води. У пляшці залишалося трохи більше половини літра. Він звик брати воду із запасом, але сьогодні йшов лише до знайомої оглядової точки, тому не бачив сенсу нести зайву вагу. Тепер це рішення здавалося не надто розумним, хоча передбачити подібні обставини він не міг. Він знову подивився навколо, намагаючись відновити останні події. Звичайне непритомнення не могло пояснити ні дивних явищ над горами, ні того, що він опинився серед незнайомих дерев. Назар на мить припустив, що все побачене перед втратою свідомості було галюцинацією. Травма голови або якийсь невідомий медичний стан справді могли спотворити сприйняття. Проте навіть це пояснення не давало відповіді, як він опинився настільки далеко від знайомої стежки. Зрештою він припинив безплідні роздуми. Не знав достатньо, щоб робити висновки, а кожна хвилина бездіяльності зменшувала шанси знайти допомогу до темряви. Потрібно було визначити приблизне місцеперебування, оцінити рельєф і знайти ознаки людської присутності. Якщо він справді залишався в Карпатах, рано чи пізно мав натрапити на дорогу, лісову просіку або туристичну стежку.