Розділ 1

РОЗДІЛ 1

Вигляд нічного міста чарував мерехтінням вогнів, створюючи неймовірно романтичну атмосферу. Навіть машини проїжджали зрідка, ніби спеціально залишаючи мене в тиші та на самоті. Стерши зі щік сльози, підняла голову: сьогодні на диво зоряне небо, магічне і чарівне видовище. У мене на мить перехопило подих від неймовірної краси, я могла так стояти і годинами милуватися, але... Незважаючи на це, душа розривалася на частини, хотілося закричати, щоб тільки вгамувати емоції, що клекотять всередині. Вони кипіли і шукали вихід, а я вперто топила їх глибоко всередині, бажаючи приховати від усіх шалений біль у грудях.

У який момент моє спокійне, розмірене життя перетворилося на справжнє пекло? Сьогодні? Якою ж я була сліпою дерепою! Як могла не помітити те, що діялося прямо в мене під носом?  Неможливо. Хоча, що тут дивного? Мені багато хто натякав, навіть часом прямо говорив, а я… Вірила коханому, як дурепа, до останнього. Так, от і пожинай тепер свої плоди, Іро! Гірка грудка застрягла в горлі, знову стерла сльози зі щік, вони лилися з очей як нескінченна злива.

Костя. Як же так? За що ти так зі мною? Я ж тебе кохала, віддавала всю себе, а натомість майже нічого не вимагала, хотіла стати для тебе чудовою і винятковою дівчиною. Невже все дарма? І досі кохаю, навіть незважаючи на те, що він кинув мене наймерзеннішим способом, який тільки можна уявити.

Можливо, скажи Костя все особисто мені в обличчя, то й не було б так боляче зараз? Хоча… Він же перестраховник, а показово кинути при друзях, коли я просто не зможу нічого сказати у відповідь – саме те, що треба. Розрахунок виявився вірним, я була спантеличена і принижена, а на тлі його нової дівчини Марини і зовсім розтоптана. Так, я її знала і раніше, але як сестру найкращого приятеля Кості, навіть не одразу повірила. Думала, спеціально так зробив, але ні. Дівчина виглядала як з обкладинки журналу: шовковисте волосся, ідеальний яскравий макіяж, що приховує всі огріхи зовнішності, стильний одяг, взуття на високих підборах… Все це привертало увагу інших хлопців, от і Костя повівся.

Мій телефон не переставав дзвонити, довелося відключити докучливий гаджет і засунути в рюкзак. Я ціную підтримку друзів, але саме зараз їхня турбота зовсім не в тему. Мені б із собою розібратися, заспокоїтись, а вони лише розжарюють ситуацію.

Повз, у прямому розумінні цього слова, пролетів мотоцикл, приголомшуючи мене ревом двигуна. Я важко проковтнула слину і подивилася на розмиту пляму, яка миттєво віддалялася. У думках раптово прослизнула шалена ідея: а чи не покататися на байку? Раптом від нових відчуттів остаточно знесе дах, і вмить забуду про всі свої проблеми?

Одразу згадалася нещодавня розмова з Костянтином. Нам якось на очі потрапила колона байкерів, він тоді радів, наче дитина, і з заздрістю дивився на кожен мотоцикл.

- От би прокотитися хоч раз, - збуджено заговорив він, як тільки рев від двигуна повністю стих.

Мене жахнули його слова до мурашок по шкірі, одразу спробувала відмовити:

— Ти ж розумієш, що мотоцикл – це найненадійніший вид транспорту та…

— Ой, Іро, не лікуй мені тут, — відмахнувся. — Боягузка до мозку кісток, до чого тут ненадійний транспорт?  Посперечаємося,  перелякаєшся до всирачки, якщо тебе посадити на байк? Та який там посадити! Втечеш, як побачиш його хоча б на відстані десяти метрів. "Це ж нестабільно", - спародіював мій голос і зареготав. — Я ж мужик, мене заводять залізні коні та все, що з ними пов'язане.

Мабуть, бажання покататися з'явилося саме через слова Кості, начхати на все: страх, переконання, нестабільність. Доведу колишньому хлопцеві, що я не слабачка. Але одразу осмикнула себе. Іро, ти чого? Мене лякала тільки думка про швидкість і адреналін, долоні миттєво спітніли, довелося витерти їх о джинси.

— Божевільний мотоцикліст, — прокоментувала і рушила далі. — І я нерозважлива, якщо почала замислюватися про подібне.

Я вирішила спуститися вниз доріжкою до пляжу. Ні, не топитися, звичайно ж, посиджу, обміркую все. Я просто боялася повернутися до квартири, щоб зібрати всі свої речі, напевно Костя там зараз із тією… новою дівчиною. Не хотілося їх бачити разом! Рік, цілий рік витратила на людину, яка й не кохала мене ніколи. Навіщо все це було? Зрозуміло, про весілля ніколи не йшлося, але все ж. Якщо нічого не відчуваєш, то відпусти… Але я чудово розуміла, чому так відбувалося. Сама завжди боялася як вогню моменту розлучення. Адже підсвідомо знала, розуміла – не клеїться в нас, і все одно продовжувала зводити пісочні замки.

Спустившись до пляжу, помітила на асфальтовій доріжці мотоцикл. Не знаю, чи це той Камікадзе, що проїхав нещодавно повз мене, але вирішила підійти ближче. Просто заради цікавості.

Місцевість чудово освітлювалася безліччю ліхтарів, проте моя внутрішня боягузка заволала, щоб я забиралася звідси якнайшвидше, навколо ж ні душі. Хто мені допоможе у разі чого?

Зазвичай завжди дослухалася до внутрішнього голосу, а зараз проігнорувала. Цікавість і ваблячий вигляд байка переважив чашу терезів сумніву. Чоловік саме зістрибнув з мота і відійшов. Я помітила, що він потягнувся до застібок на шоломі, збираючись зняти його, але коли різко обернувся і помітив мене, передумав.

Перший тривожний дзвіночок. Іди, Іро, біжи геть! Серце дико билося від страху і хвилювання, навіть коліна підгиналися, тільки тікати вже, мабуть, безглуздо. Нас розділяли якихось жалюгідних кілька метрів, я встала як вкопана і насамперед залипла на спортивний байк. Я в них погано розуміюся, але так здалося збоку. Величезний залізний кінь викликав захоплене зітхання, він сяяв у світлі ліхтарів, наче водій спеціально натер його до блиску. Мені сподобалося чорно-червоне забарвлення, тому що повністю темне виглядало б надто нудно і похмуро. Моя увага перейшла на сидіння, одразу зазначила, що для пасажира воно не зручне, ніби я знову розглядала думку покататися. Миттю струсила головою, проганяючи нісенітниці. А потім помітила ще дещо.