От і все ...

З позарання Таан вже був на ногах, організовуючи транспорт, а також свого коня. На щастя, він чорний, це мене заспокоює. Потім ми швидко поснідали і відправилися до королівського бігового двору. Ну, він насправді по-іншому називається, але так для всіх звичніше. По прибутті нас зустрічає та сама королівська надмірна помпезність. Таан ні скільки не хвилюється, а от Алісію, здається, нудить. У дорозі стало зле, тому мені довелося покинути Таана на декілька хвилин, щоб допомогти їй знайти вбиральню.

—Ну і вигляд ,твоє обличчя набуло зеленого кольору. 
— Дасли, не знущайся, і так зле. 
— Добре, не буду, вибач. 
— Вибачаю, ну все, ходімо, мені вже краще.

З Тааном я вже не встигла побачитися, бо вони готувалися, тож мені лишилося очікувати на трибуні. Алісія прилягла мені на плече і задрімала. Коли прозвучали гонги, аж підстрибнула. 
— Що, вже починається? 
— Так, пильнуй за Тааном. 
— А, де він? Бо мені не видно. 
— Сама не бачу, можливо, вони в чергах. 
— А, ні, он він, бачиш? 
— Де? 
— Дасли, придивися, бачиш, другий в ряду. 
— Але то не може бути Таан, в нього чорний коник, має бути, а не білий. Алісія, то ж не він, правда? 
— Та ні, він, дивись на пояс, це ж його. Мені він і раніше в очі кидався.

— Алісія, нам треба зупинити це, ходімо швидко! 
— Дасли, сядь, перегони вже починаються! 
— Алісія, прошу, допоможи, мені треба якось зупинити це все, прошу! Я не знаю, що робити. Він не може їхати на білому коні, розумієш? Не може! 
— Чому, Дасли? Ти можеш мені пояснити? 
— Тому що він має померти від білого коня, розумієш? 
— Чому ти так думаєш? 
— В нас немає часу на пояснення. 
— Добре, не хвилюйся, пішли запитаємо, чи можемо ми теж взяти участь, тоді в нас буде шанс. 
— Але вже пройшов відбір, вони вже на старті! 
— Зачекай, зараз побачиш, ходімо за мною.

Алісія почала наближатися до ложа короля. 
— Пропустіть, у нас дуже інтригуюча новина для короля! 
— Зараз повідомлю.

Він підійшов до того, і король схвально кивнув. 
— Можете проходити. 
— Добрий день, ваша величність. 
— Добрий, і яка у вас новина? 
— Ми можемо взяти участь у перегонах. 
— Ого, оце ви зухвала пані?
— Пані Алісія, а це...
— Так, так, пані Дасли, я знаю, але ви запізно, розумієте? Всі вже на старті, а вам потрібно підготуватися, це займе чимало часу. 
Що ж тепер, в діалог включаюсь я. 
— Але ваша величносте, уявіть, яке це буде дійство: дві дівчини вперше беруть участь у кінних перегонах, це буде фурор. 
— Гадаєте? 
— Звісно! 
— Уууууу, ну добре.

Король махає рукою до чоловіка, що поряд. 
— Відведи цих юних пані на підготовку. 
— Добре, ваша світлість. 
— Ось, бачиш, в нас все вийшло, а ти боялася. 
— Проте, Алісія, ти не можеш брати участь в такому стані. 
— Ой, та мені вже набагато краще, не хвилюйтеся. 
— Впевнена? 
— На всі сто! 
— Ну, якщо на сто, то добре.

—От тільки є одна проблемка. 
— Яка? 
— Ви мені поясните, як їхати верхи? 
— Е, ні, дівчинко, ти нікуди не їдеш. 
— Пані, король тоді не дасть нам волі, чуєте? Ми маємо врятувати пана Таана, хай би яку нісенітницю ви мені не сказали, проте я вірю вам. Я буду по маленьку. 
— І обережно!  Божже, як я на це погодилася. 
— Що не зробиш заради кохання! 
— Це точно!

Я коротко показала Алісії, як їхати, показала, як зупинити в разі чого, і нас вивели на поле, де всі вже встигли перепектися на сонці. Таан помітив мене, ну звісно, було не складно, зігнув брови, як у той перший день, мабуть, хотів підійти, та вже не зміг – всі на старті, і я, Алісія поруч. Король дав об'явлення. 
— Дороге панство, сьогодні вперше в історії королівських перегонах будуть брати участь жінки. 
Натовп на трибунах заревів оплесками.

—Я ваш король, як ви вже знаєте, завжди йду в ногу з часом, і сьогоднішнє змагання не стане виключенням, тож бажаю всім нам перемоги, розпочинаємо! 
Знову чути гонги, поки що не бачу Таана, але він недалеко. Що ж, ми стартуємо. Я дивлюся на Алісію, вона сповнена рішучості, так ніби хоче виграти. Я коротко киваю їй, вона мені, і ми чим дужче починаємо гнатися. Вона, як і обіцяла, їде помаленьку, а от мені потрібно знайти Таана. Бачу, що тут всі їдуть, як можуть, тож я наближаюся в його бік. Здається, швидкість мого коня така, що за нами вогонь іде. Таана не бачу, тож їду ще швидше, але потім розумію, що він і сам мене наздоганяє.

— Дасли, що ти робиш?! Геть здуріла! 
— Здуріла, Таане, від любові здуріла! 
— Ану, негайно зупиняйся і вертайся назад, скажеш, що тобі стало зле, і тобі нічого не зроблять! 
— Ні, Таане, пам'ятаєш, я обіцяла бути поруч! 
— Так, але ж не так буквально, Дасли! 
— Це все через твого коня! 
— Якого ще коня? 
— Де твій чорний кінь? Чому ти на білому? 
— Ти зараз серйозно? 
— Цілком!

—Він якийсь знервований, на руки не давався, думаю, мене хотіли підставити. Та не в тому діло, Дасли, я тебе дуже прошу, вертайся назад. Я все, що хочеш, для тебе зроблю. 
— Ти хочеш, щоб я програла? Боїшся, що твою перемогу заберу? 
— Не час жартувати! Дасли, мила, прошу! 
— Ні, Таане, я не просто так тут, тобі загрожує небезпека, чуєш?! 
— Дасли, перестань вже, ти ведеш себе надто дивно! 
— Дивно не дивно, зараз це не має значення!

— Добре, ти змушуєш мене діяти зараз нерозумно. 
Таан набрав страшної швидкості так, що я догнати його фізично не можу, я просто не втримаюся в сідлі! 
— Таане, прошу, зупинись! 
— Ні, ти зупинись, не будь дитиною! 
— Таане!