23.

Цілу дорогу думала над тим, кого мені треба захищати. Всі інші кошмари я б прогорнула, але Мара ніколи не приходила просто так. Вона, хоч і любить мене лякати, але вона приходить як попередження, а не як сама смерть. Отже, можна дійсно вважати її своїм другом, чи не так? Колись, коли я ще була маленька, був такий час, що по світу ходила страшна недуга. Люди помирали великими кількостями й із сильними стражданнями. Багато хто одразу покінчував з життям, щоб не страждати. Тоді її прозвали білою смертю або ще променистою, по тій причині, що люди вірили, що після таких страшних мук Бог змилується над ними і забере їхні гріхи. Тоді вони точно опиняться в раю, але це лиш було заспокоєння для рідних, які втрачали найдорожчих: дітей, батьків, сестер, братів. В той час  вперше прийшла Мара. Тієї ночі у мене підвищився сильний жар, і мені снився сон, що до мене говорить якась маленька дівчинка. Вона сиділа в темному куточку, напевно, після того я й стала боятися темряви. Вона постійно кликала мене до себе і рахувала, але не послідовно, так ніби відмотивувала останні хвилини: тобто 6, 3, 2, 6.  Були сни, коли вона приходила просто так, через тугу чи страх. Якось запропонувала стати друзями, я сказала, що ні, бо боюся її. Тоді вона сердилася на мене і приходила ще частіше, щоб лякати. Вона росла так само, як і я, і тієї ночі зі мною дійсно могло статися лихо. Проте від жаху я прокинулася і побігла до мами. Тоді зі мною цілодобово були лікарі, доки я не видужала. Виходить, Мара врятувала мене.

—Дасли ми вже приїхали. 
—А, так. 
—Ти така замріяна. 
—Є трішки, рухаймося вже. 
Прийом був як і всі по стандарту. Таан тримав мене за руку, а потім підійшла Руна, як вона нас бачить — незрозуміло. 
—Добре, Таане, іди. 
Він трішки вагався, і мене особисто це тішило. 
—Руна, я сьогодні супроводжуватиму Дасли. 
Ого, не очікувала такого. 
—Таане, але ж ти дав обіцянку, невже ти порушиш її? 
—Якщо бажаєш, можеш приєднатися до мене з дружиною. 
З дружиною? Він сказав, з дружиною? Ну так, а хто я? Чому цьому дивуюся? Проте він ніколи цього не казав. 
—Та ні, дякую, напевно, відмовлюся. 
—Ну як знаєш. 
Йой, мені так приємно, що він нарешті обрав мене — це що, небесний подарунок? 
—Таане, ну навіщо ти так? Вона може образитись. 
—Дасли, не роби вигляд, що тобі не подобається ця думка. 
—Дякую тобі. 
—Ти не мусиш дякувати, я вчинив як мав би. 
—Але як це мені приємно. Якби не було так багато людей, то поцілувала б. 
—Тоді прибережи цей поцілунок для мене на вечір. 
—Добре, добре. 
Що він мав на увазі під словом "вечір"? Ні, я то розумію, не дурна. Проте чи точно саме вечір, а не просто вечір? Я ходила всюди за Тааном, він ні на мить не відпускав моєї руки. Це може виглядати непристойно, проте яке до цього діло? А якщо Мара мала на увазі захищати його, ну чому тоді вона говорила спочатку його голосом? І саме головне, чому вирішила зіграти в шахи? Це можливо просто гра, а можливо і з самого початку натяк, тобто вберегти Таана від білого коня. Що ж це може бути? Ну, він їздить верхи, проте його кінь чорний — це занадто був би прямий натяк, чи не так? Тоді я зовсім не маю уявлення, що це ще може бути.

—Можна вкрасти вашу леді на танець, пане? 
—Що? Хто це?.— Я обертаюся і бачу його — цей Луїск. Навіщо він підходить? Бачить же, що я поряд з Тааном, а той і сам зсунув брову. 
—Можете представитися? 
—Мене звати Луїск... 
—Ні, не можна. 
—Але я ще не договорив, чому так категорично? 
—Що вам не ясно в слові "ні", пане? 
Таан не на жарт розлютився, і мені стало страшно. 
—Пані, Дасли, бачу, що ваш чоловік не налаштований на розмову. Чи не хотіли б... 
—Ні. 
—Ого, оце так! А ви підходите один до одного, ніколи не дослухаєтеся і перебиваєте не чемно так. 
—Послухай мене сюди, Луїск. 
Таан підійшов до нього впритул. Я думала, що ще одне слово — і він нападе на нього, але я впевнена, що це все провокація, щоб принизити його. 
—Таане, подивись на мене. 
Він повернувся, після чого я взяла його обличчя в свої руки і притиснула до червоних від злості щік. 
—Не звертай на нього уваги, видно, що у пана погано зі слухом, він не чує відмови. Я можу і повторити, як так справа. 
Таан заспокоївся і відійшов від того. 
—Пане Луїску, байдуже, як вас там. Мені прикро, проте я не можу прийняти вашу пропозицію потанцювати, адже ми хотіли потанцювати з моїм чоловіком, пане. Тож прошу, не намагайтеся отримати мою увагу, я заміжня дівчина. 
Я сказала це так голосно, наскільки могла, від чого Таан пустив смішок. 
—Я почув вас, пані, не буду більше турбувати. 
—Дякую велике вам, пане! 
Ми з Тааном таки пішли танцювати, оскільки я не дуже добре це роблю, і так і не поповнюю свої навички, Таан так само взяв все в свої руки, просто водив мене по повітрю. 
—Ой, Дасли, Дасли! Я думав, що це мені треба тебе захищати, проте ти можеш і сама захистити і себе, і мене теж. Як же мені пощастило з такою рицаркою! 
—Так, я така. 
—Я пишаюся тобою, Дасли. 
—Я теж пишаюся собою. 
—Я тобі казав, що ти самозакохана? 
—Ще ні, проте буду знати. 
Ми добре провели час, я б навіть сказала, чудово. По дорозі додому ми ще довго сміялися і обговорювали все на світі. До речі, так, як ми і думали, нам представили пару. Я, на жаль, не знаю їх, ніколи не бачила, мабуть, або я занадто мало бачу світу, або вони. Коли приїхали, була темна ніч, та попри те я все ж таки попросила приготувати ванну. Після такого важкого дня вона зняла всю напругу, і це мене потішило насправді. Коли вдягала нічну сорочку, до кімнати зайшов Таан і обійняв мене ззаду. 
—Дасли, хочеш, розкажу секрет, який я давно приховував? 
—Ну, кажи. 

—Ця сорочка під місячним світлом просвічується, і я все бачу. 
—Ти не міг мені цього раніше сказати? 
—Проте я не хотів