21.

Зранку прокидаюся від того, що ніс лоскоче. Відкриваю очі, а це Таан водить пальцями по моєму обличчю, ніби вивчає.  
– Ти красива, Дасли, ти неймовірно красива.  
– Та годі тобі, ти теж гарно виглядаєш. Мене ще ніхто, як ти, за вроду не хвалив.  
– І це дивно, адже мені пощастило вивчати тебе цілий ранок, і я порівняв тебе багато разів з описом самої богині кохання.  
– Тоді ти станеш моїм купідоном.  
– Так, все, що забажаєш.  
– Хочеш знати, чому Одіссей?  
– Що? А так.  
– Тому що за переказами він був дуже красивим, високим, м’язистим, точно як ти, ще мав погляд орлиний, точно як ти, мав рівний гострий ніс, як і ти, а ще він був дуже розумним стратегом, тобто в нього вже два в одному. Але проте він хоч і був мужнім воїном, та все ж таки не найкращою людиною. Ти ж цим і відрізняєшся.  
– Ні, я повністю тоді з ним схожий. Я також не є дуже хорошою людиною.  
– Таане, ти дуже хороша людина, ти стільки добра приніс в цей світ.  
– Добре, якщо я Одіссей, то ти можеш бути моєю священною статуєю Паллади.  
– Але ж він ніби як викрав її.  
– От і я тебе викраду.  
– Куди?  
– Далеко, далеко, там, де нам завжди буде добре, там, де буде спокійно і світитиме яскраво Сонце. Звісно, будуть і негоди, проте після них проростатиме насіння, що може стати добрим врожаєм.  
– То і досі хочеш сказати, що це лише спроба кохати?  
– Так, мені здається, що я відчуватиму до тебе набагато більше, тому це тільки спроба.  
– Добре, зарахую цю відповідь, але тільки сьогодні.  
В двері хтось постукав.  
– Пані Дасли, це Ксана, можна зайти? Бо я почула, що ви там не одна.  
– Зачекай внизу, я зараз прийду до тебе.  
– Добре.  
Доки Таан дивився на мене, я просто поцілувала його в лоб і швидко побігла. Він був збентежений, напевно, треба було попередити, як він мене про обійми, проте якщо ми кожен раз говоритимемо про свої наміри, то чи буде це нормою?  
– Гарного дня, Таане.  
– І тобі, люба Дасли.  
Нічого собі, він вже й "люба" мені каже. Здається, його любов ще більше зміцнює мою, тобто я завжди кохатиму його більше, чи не так? Проте, все одно, сама обрала цей шлях. Колись я молила про хоч краплю любові від нього, але тепер маю, схоже, маленьке озеро, а потім, можливо, це буде річка, а тоді вже море, яке впадатиме в мій океан.  
– Пані Дасли, я так рада вас бачити.  
– І я теж рада, Ксана, пішли прогуляємося.  
– Ходімо, мені стільки хочеться вам розповісти.  
Ми довго ходили і розмовляли про дрібниці, які, можливо, і не є важливими, проте якщо скласти їх разом, то для когось вони матимуть великий сенс.  
– А як там манюня поживає?  
– Ой, та нічого, з кожним днем все доросліша. Ми не встигаємо дивитися за нею, тільки милуємося.  
– Вона виросте справжньою красунею, слово даю.  
– Тоді, коли вона виросте, ви зможете допомогти мені їй знайти гарного і нормального чоловіка.  
– А ти що, збираєшся до старості біля мене сидіти? А як же твоя сім’я, як же ж твій коханий?  
– Ех, іншу він полюбив, а я... А що я? В мені вистачить гордості, щоб закопати ці почуття.  
– Я захоплююся тобою, Ксана, до речі, а що, якби твій коханий сказав би: "Давай спробуємо знайти кохання", то як би ти вчинила, дивлячись на те, що раніше багато разів падала і розбивалася об те кохання, шукаючи надію в простих словах?  
– Ну, якщо він мені раніше не давав гарантій, а тепер сам каже: "Давай спробуємо", то варто спробувати. То він таки вам зізнався?
– Неважливо, як ти...? 
– Це було очевидно, пані.  
– Чого ж ти мовчала, як знала, що я про нас говорила?  – Ну, я просто не хотіла вас бентежити, проте я нікому цього не розказала, слово даю, навіть батькам, хоча зазвичай вони все знають.  
– Дякую тобі, спочатку подумала, що тобі не можна вірити, оскільки ти багато...  
– Говорю? Так, знаю, але я не можу це зупинити. Проте в мене є дуже багато принципів і меж, і я ніколи не підставлю людину, яка мені дорога, і ви входите до складу цих людей.  
– Дякую, ти напевно найкраща подруга, яка тільки може бути, і людина прекрасна. Дурень той, хто не обрав тебе.  
– Знаю, він справді дурень. Я ж у тисячу разів краща за неї .Знаєте, думаю, що пан Таан давно у вас закохався, просто й сам не знав, що це.  
– Чому ти так думаєш?  
– Ну, я прочитала багато романів і бачила поведінку своїх батьків: він точно, як вони, часто дивиться на вас, турбується, радіє, коли радієте ви, і дуже багато хвилюється, не втрачає шансу доторкнутися до вас.  
– Я думала, це дружба.  
– Ні, у його погляді була точно не дружба, пані, точно не вона.  
– Але якщо ти це все знала, то чому нічого не казала?  
– Ну, тому що я б дала вам надію, а якби він так і не наважився вам зізнатися, я б, виходить, обманула вас і розбила нещасне серце самої Дасли де Вольте.  
– Я пишаюся бути твоєю подругою, Ксана, ти неймовірна людина.  
– Так я знаю . Ходімо, ліпше ще туди пройдемося, у мене ще багато новин. О, а ви чули...  
– Йой, як же я все-таки за тобою скучила.  
– Так, тоді сам герцог...  
Ми ще багато часу провели разом, так що аж мої фрейліни почали криво дивитися. Я гадаю, у них думки про нерівноправність, та мене це не бентежить, кожен з нас має право, як забажає, дивитися на це життя. До речі, я все-таки дотримала обіцянки перед тим паном в містечку, що втратив бізнес, і не тільки йому. Ми домовились з Тааном повернути всім їхнє життя. Цієї ночі Таан не прийшов, тож я пішла до нього. У покоях теж немає, але знайшла його в кабінеті. Він настільки сильно виснажився, що заснув прямо на столі. Я б хотіла його перенести, але не маю стільки сили. Можу розбудити, але тоді він знову стане працювати, тож просто вкрила його пледом і сіла з іншого боку столу так, щоб було зручно милуватися ним, а потім і геть заснула там. Прокинулася від різкого почуття невагомості – це Таан ніс мене в покої.  
– Ти проснулась? Вибач, я старався не розбудити тебе, але, схоже, не вийшло.  
– А яка година?  
– Думаю, десь середина ночі.  
– Ти ж не будеш вертатися в кабінет, так?  
– Ні, щоб ти потім знову прийшла і змусила себе мучитися на тому стільці. Дасли, ти занадто жертовна.  – Яка вже є.  
Ми знову вкуталися у руки один одного, вдихали аромати, які тепер належать нам обом, тяжко зітхали. Він дихав мені в коло, а я йому в шию, від чого його руки вкривалися мурашками. Я чула, як він засинав і як боровся з нічними жахіттями. В цей час намагалася обійняти його як можна сильніше, щоб там він не був один. Зранку нас розбудив гучний стукіт, і це вчергове була Ксана, але тепер вона навіть не чекала, а просто зайшла.  
– Ксана, що з твоїми манерами?  
– Вибачте, пані, проте є важлива новина.  
Я одразу зрозуміла, що щось сталося по її блідому обличчю. Таан не став довго чекати.  
– Що сталося?  
– У Алісії горе.