15.

З тієї ночі пройшло дня три, може більше. Мені стало набагато краще зовні . Ці декілька днів я навмисно уникала Таана, знаю, я пожалкую про це. Просто мені було цікаво, наскільки сильні мої почуття, можливо, це щось тимчасове, і далі я перестану відчувати. Напевно, раніше б я на це не наважилася, але тоді такі звичайні його слова чомусь гостро ранили мене, і мені здається, що це занадто і для самої мене. Я якось переграю, тож варто просто з'ясувати, що в мене всередині. Але за цей час уникання і сухих розмов я дещо зрозуміла: мені важко без нього, світ сірий, коли почуття втрачаються. Тож я вирішила далі жити, обманюючи себе в цій любові, і надалі бути сліпою. Завтра ми разом поїдемо на прийом вперше як чоловік і дружина. Мені хочеться бути вартою його родини і сильною в його очах. Для цього мені довелося багато часу провести у швачки, обрати довершену сукню. В якийсь момент моїм критерієм стало спокусити його: може, він полюбить мене хоч би зовні, якщо не всередині. Тож на мене пошили ідеальну сукню під кожен вигин тіла, розкішну, майже за межею пристойності: гарні відкриті плечі, довгі рукава, які мають розріз від початку до кінця. Вона буде біло-рожевих ніжних кольорів. Я не хотіла великих окрас чи каміння, хочу зберегти невимушеність і легкість образу. На голові буде тіара переможця, ну її так називають, тобто з двох боків голову облітають крила. А далі — як підійде. Оскільки весь день я провела у своїх справах, а він — у своїх, ми навіть і не зустрічалися.

__________________________________________________________

На наступний день. 

Я добре виспалася і готова до сьогоднішнього заходу. За сніданком бачу всіх у складі. Дами, як завжди, обговорюють цікаві новини сьогоднішнього дня. Таан сидить задуманий, майже нічого не їсть. Цікаво, що в нього в голові. Так хочеться це запитати, але варто стриматися: він може це неправильно зрозуміти. В кареті дорогою теж тиша. Він думає, багато думає. Мені аж хочеться його потрясти: "Чоловіче, ти не один, може, скажеш, що сталося". А потім думаю: а чому я не запитаю? От тобі і замкнуте коло. Я не говорю з ним, а він — зі мною.

Але на щастя, ця незручна пауза довжиною з годину переривається, оскільки ми вже на місці. Він, як і по традиції, бере мене під руку, і ми йдемо у те пекло розкоші і норову. Потім до нього підходить Руна, яка і тут чогось з'явилася. Коли ж вона вже зникне?

— Таане, можна тебе викрасти? 
— Ні, не можна, Таан буде зі мною.
Не очікувала від себе таких слів, і Таан, схоже, теж, але він відпускає мою руку.

— Послухай, Дасли, я обіцяв супроводжувати її. 
— Але ти й мені обіцяв бути поруч. 
— Але я завжди поруч з тобою. 
Ага, ми ніби й поруч, а ніби й нарізно.

— Добре, тоді йди. Ти ж дав обіцянку. Яке я маю право взагалі тобі перечити? Не годиться так.Добре, приємного вам спілкування. 
Я розвернулася і пішла, не хотіла робити ображений вигляд, але в мене не вийшло. Дасли, ти розумієш, що сама створюєш собі проблеми? Живи, як і раніше, не очікуй чогось більшого. Навіщо ти робиш це з собою?

Я не знаю, як довго стояла в куточку з такими дамами, як я, які не спілкуються і бояться спілкування. Я обманювала себе щодо того, що мені просто цього не потрібно, просто я не можу довіритися комусь. Тож, як завжди, залишаюся поза натовпом. Мені це не подобається, краще піду подивлюся на нову виставку. Мені не цікаво абсолютно нічого на ній, хіба що зацікавила картина ангела, який рятує дитину з обіймів смерті. Картина дійсно має сенс, має епоху і стиль. Мене б могли назвати кретином за вибір саме таких картин, але це я.

Раптом чую вигуки в головній залі, тож разом з усіма прямую подивитися на те, що сталося. Кажуть, якась дама впала без свідомості, надто туго затягнула корсет, і це жертва, яку ми віддаємо за те, щоб бути хоч в один момент ідеальними. Чи варто це того? Ех, схоже, сьогодні весело не буде. Я хотіла бути новою, але, як завжди, стала собою. Є ті, хто має велику компанію і користується популярністю, як Таан, а є — такі, як я, що не мають нічого з цього, бо навіть і не пробують.

Мені хочеться знову втекти в сад, що я і роблю. Там помічаю неоднозначну картину: молода леді з паном має діло, тож треба звідси йти, а то ще помітять, мені буде вкрай ніяково. Цікаво, а тут є моя мама чи ні? Треба перевірити. Вертаюся у хол і ходжу серед натовпу. Я не знаю, як це сталося, але оголошують танець, і мене запрошує якийсь чоловік. Відмовитися, звісно, можна, але зазвичай всі погоджуються, і я теж. Але чому? Думаю, в мене з цим проблеми. Так, ти знаєш базу «Дасли», просто дивись на інших — і все буде добре.

Коли танець починається, цей чоловік бере за талію, але в рамках розумного. Якби це був Таан, то я б почервоніла, але ні, це не він. Я стараюся, як тільки можу, щоб не зганьбитися, серце шалено калатає в грудях.

— Пані, подорожуючи, я ніколи не зустрічав такої краси. 
— Так, тут дійсно красиво. 
— Я взагалі-то про вас. 
— А, дякую. 
— Ви схожі на місяць — такий красивий, найбільше сяйво на нічному небі. 
— А ви знали, що місяць насправді не є сяйво? Воно просто підсвічується сонцем. 
— Ну, але якби не було місяця вночі, нас би поглинула остаточна темрява. Ви погоджуєтеся зі мною? 
— Так. 
— До речі, танець закінчується, а я ще досі не дізнався, як вас звати. 
— Дасли. 
— Дуже гарне ім'я. А що воно означає? 
— Послухай, я не знаю. Давайте просто дотанцюємо і все. Якщо це залицяння, то не варто. 
— Чому? У пані є чоловік? 
— Так, є, тому прошу, залиште свої спроби, мені це набридло. 
— Тоді хто ваш чоловік? Хто ви? 
— Я пані Дасли де Вольте, тож просто відчепіться від мене. 
— О, навіть і не думав, що той парубок колись одружиться. 
— Чому ж? 
— Бачите, а казали, що не хочете говорити зі мною. Просто потрібно було знайти правильну тему. 
— Ви не відповіли на питання. 
— Оце ви вимоглива. Тому що Таан постійно шукає собі розваг. Хіба ви цього не знаєте? Він не постійний. 
— Ні, він змінився. 
— Так чому ж я зараз танцюю з вами, а не він? 
— Бо він спілкується з своїми друзями. 
— Погляньте, ви його десь бачите? Бо я особисто ні. Певно, зараз пішов в парк з якоюсь дамою. 
— Та як ви смієте? Вам не соромно? 
— Просто не хочу, щоб такий діамант, як ви, тонув у цьому бруді, а стояв у футлярі істинного колекціонера. 
— Чорт, який ви придурок! 
— Не гарно з вашого боку. 
— Послухайте, мене сюди, пане, я далеко не діамант, і діамантів тут немає. Вам варто розрізняти людей і жінок від предмета розкоші, а в свій футляр можете поставити хіба що гірську породу, бо для такого невігласа навряд хтось схоче бути окрасою. 
— Було приємно з вами потанцювати. 
— Не можу відповісти тим же.