14.

Посеред ночі прокидаюся від жахливого жару, тіло холодне, а голова наче у вогні, в горлі пересохло страшенно. Я намагаюся покликати Ксану, але розумію, що вона давно пішла спати, тож ледве стаю на ноги, щоб когось хоча б знайти. В голові все крутиться, і в очах пливе. Трішки стою біля дверей, щоб отямитись, і йду далі. У коридорах із вікон проступає світло, але в моїх очах воно то є, то зникає. Я не знаю, куди йду, просто рухаюся хоч кудись. Потім спираюся на стіни, щоб йти далі. Я не знаю, де я, зовсім втратила орієнтир. Треба присісти, тож спускаюся по стіні на підлогу. На все воля Господа, думаю я, як чую голос:
– Пані Дасли, що з вами? Вам зле?
– Алісія, добре, що ти тут, можеш допомогти мені.
– Що сталося, що з вами?
– Здається, в мене гарячка, мені дуже погано. Прошу, поклич когось на допомогу.
– Добре, але спершу я відведу вас до покоїв. Вам не можна сидіти на холодному.
– Добре, дякую тобі.
Алісія, хоч і мініатюрна, але сильна, бере мене під плече і веде до себе. Дивно, але мені здалося, що я пройшла довший шлях. Потім вона накриває мене ковдрою і біжить кликати когось. Я не знаю, скільки часу пройшло, коли вона прибігла разом із Ксанною та нашим лікарем. Він почав оглядати мене і запитувати, що могло статися, що я згораю від жару. Я розповіла про те, що падала у холодну воду і не одразу переодягнулася, а ще деякий час ходила так. Він насварив мене за таку безвідповідальність і взявся казати іншим, що мені потрібно принести холодної води, зварити якісь трави, сказав, що можу ще бути кровоспускання, чого я дуже не хочу. Я боюся гострого і боюся крові. Якось мені таку процедуру робили в дитинстві, і це було дуже неприємно. Пам'ятаю, я тоді перестала говорити, коли мені було зле, або сама виліковувалася, або доводила вже до крайнощів. От і зараз я готова хоч втікти, аби цього не було.
– Пані, можливо, мені розбудити пана Таана? Він має знати, в якому ви стані.
– Ні, краще просто подивіться, чи з ним все добре. Можливо, в нього теж жар. Вчора був важкий день. Тим більш, я відчуваю, що мені вже краще, тож не потрібно.
– Якщо вам вже краще, у вас могла більше піднятися температура тіла. Таке буває, але не переживайте, я вас вилікую. Моя настоянка з женьшеню швидко поставить вас на ноги.
Але звідки він її взяв? У нас же не росте женьшень, і він дуже дорогий, на вагу золота. Чому я зараз про це думаю? Через долю секунди вже ціла отара заходить з ліками, відварами, водою, ганчірками і чого там тільки не було. Лікар наказує всім вийти, і потім обтирає мене якоюсь дивною на запах водою, щось наркотичне, бо аж у носі заходить, і в голові крутиться. Потім дає випити ще якусь гидоту, від якої мене нудить, і я вириваю в миску, тож він каже приготувати ще одну, тільки не цю, не потрібно. Я зараз помру від лікування. Я вже на вигляд зелена чи то синя.
– Ну так і думав, жар не спадає, треба переходити до найважчого. Пані, будемо спускати кров.
Я підхоплююся і біжу до дверей. Мої рефлекси самі за себе відповідають, а я за них ні, але коли опиняюся біля дверей, ті розкриваються, і на порозі бачу Таана і Ксану ззаду, яка хоче його зупинити. Йой, він такий сонний, милий.
– Таане, він хоче спустити мені кров. Я не буду, скажи йому, хай не робить цього.
– Дасли, я буду поруч, добре?

— Ні-ні-ні.
Я хочу вирватися, але він підхоплює мене на руки і кладе на ліжко, потім лягає поруч і тримає мене. В мене зараз, напевно, дуже червоні щоки. Схоже, та трава не добре на мене подіяла, щось я собі надто багато уявляю. З боку бачу, як лікар дістає з своєї шкіряної великої сумки голки і ще щось. Від чого я намагаюся викрутитися. Таан міцно схопив, можу знову вкусити його, але йому буде боляче.
– Таане, я не хочу, прошу, я читала, що це дуже небезпечно, я ж ще не вмираю!
Лікар наближається до мене.
– Забери його, Таане, забери.
Лікар бере мене за руку, від чого я вже сіпаюся.
– Добре, добре, не потрібно цього лікарю. Думаю, це буде вже крайня необхідність, а зараз спробуємо іншими методами.
– Ну як знаєте, пане, але це перевірений спосіб.
Лікар наказує зварити ще якоїсь відьомської бадяги. А я лежу в обіймах коханої мені людини. Як би ще таке могло бути? Правда. Я пригортаюся до нього, це все через дію трав.
– Ви такий теплий, пане Таан.
– Дасли, ти як?
– Я щаслива.
– В тебе тоді явно великий жар.
Зі мною ще робили декілька процедур, я думала, що вмру дійсно від них, бо ледве проковтнула ті настоянки, які були і гіркі, і кислі, і солодкі із дивним запахом кожна. І мені від них так захотілося спати, що, пригорнувшись ближче до Таана, так і заснула. Мені снилося, що біжу полем, повним маків, з лісу, що йде далі, вибігає вовк, його очі зав'язані червоною стрічкою, але він біжить все-таки на мене. Я починаю втікати, час від часу оглядаючись, а потім він зникає, тільки червона стрічка лишається на доріжці, тільки вона. Прокидаюся від променя світла, що б'є мені в очі. Зараз мені вже краще, голова не горить, і мені не холодно, тільки тіло страшенно ломить. Розплющивши очі, бачу Таана, який ще спить. Я обіймаю його, і мені чудово. Зараз у мене є прекрасна можливість намилуватися ним. Я казала вже, що він красивий, так, тоді скажу ще раз: він дуже красивий. Якщо так подумати, я дуже меркантильна: закохалася в нього за зовнішність. Але ви не подумайте, в нього багато рис, в які я теж закохалася. Та що я брешу, я полюбила його за все. Закохана дурепа. Пам'ятаю, як засуджувала головних героїнь романів, котрі так легко закохувалися, а тепер я одна з них. Тож доки не проживеш, не дізнаєшся, які вони, ті почуття. А вони, як яд, що проходить по кожній частині нашого тіла, заплутують, окриляють або обтяжують, але від них важко відмовитися.
– Пані Дасли, ви вже прокинулися? Це чудово!
– Що, ви весь час були тут?
– Ну так, я ваш лікар і мушу бути з вами, доки ви не одужаєте. А ну, дайте подивлюся на ваш лоб.
– Боже, він надто багато бачив, це наганяє на мене сором. Від тих звуків прокидається і Таан, він піднімається і слідкує за діями лікаря.
– Як, пані Дасли?
– О, все минулося, мабуть, любовні чари вилікували.
Та не говори такого, мені ж соромно, я не знаю, що ще робила, коли була у дурмані.
– Це добре, тоді ще поспостерігайте за нею декілька днів, щоб остаточно переконатися.
– Звісно.
– Дасли, мені потрібно йти. Руна, певно, чекає, щоб попрощатися, я пообіцяв їй скласти компанію в дорозі, тож мене до вечора не буде. Слухай лікаря і не залишайся наодинці.
– Ага, добре.
Навіщо тобі знову та Руна? В тебе ось дружина мало не при смерті. Ну була, але все одно добре, так вже й бути, вибачаю, обіцянки є обіцянки.
– Дасли, добре?
– Що, добре?
– Гарно поїж, навіть якщо немає апетиту.
– А так, добре.
– Тоді бувай.
– Бувай.
Він пішов, і за ним пішла моя закохана душа, залишив мене поруч з цим катом, який ставить на мені свої досліди. Цілий день я провела у покоях під пильним поглядом лікаря, який щосекунди давав мені щось пити. Я через це ледве поїла, бо так нудило, що ставала все зеленішою і зеленішою. Але, тим не менш, як і пообіцяла, я робила все, що говорили. Мені варто видужати до прийому у того можновладця, оскільки час уже вийти, а не ховатися тут до кінця життя. Цілий день дивилася у вікно, слухаючи історії від Ксанни, яка щосекунди була поруч. Навіть лікар відходив, а вона була зі мною: то лежала біля мене, то присідала на підлозі, то в кріслі. Я лише й встигала дивитися, як вона міняє пози, але нічого не слухала, мені було цікаво, коли приїде Таан. Сонце і не думає сідати, а я вже хочу його побачити. Мені так добре поруч з ним, тепліше, затишніше. Мені вистачить просто дивитися на нього, щоб бути щасливою.
– Скажи, Ксана, хіба це нормально, що людина настільки кохає, що не помічає інших навколо? Тобто настільки кохає, що любить навіть погані сторони?
– Так, це цілком природно. Це називається... Як же це? Я чула. А, ось, сліпа любов.
– Сліпа любов?
– Коли людина не бачить нічого іншого, крім його єдиного. Не бачить його зла, навіть якщо воно явне, і робить його центром всесвіту. Оце і є сліпа любов.
– А від неї є ліки?
– Ні, немає. Вона на те й сліпа, бо людина не зможе бачити раптово, а назавжди лишається з цим. Хіба що смерть розлучить вас.
– Якось це все дуже сумно.
– О, тоді я вам розповім дещо веселе. Одним словом, слухайте: був такий випадок...
Ех, то це в мене виходить сліпа любов. І як я так вляпалася? Здавалося, що цих почуттів в мені ніколи не було, ніби я була народжена без функції закохуватися.
– Чуєш, Ксана, я вже не хочу лежати в ліжку, пішли пройдемося по свіжому повітрю!
– Ні, пані, у вас режим. А що, якщо лікар зараз вернеться і не знайде вас? Тоді вас тут запруть насильно!
– Але я не хочу тут лежати! Давай зробимо вигляд, що я сплю, і когось іншого сюди покладемо замість мене. Га? Ну, буквально на десять хвилин. Мені дійсно вже набагато краще.
– Ну, не знаю...
– Ну, будь ласка!
– Добре, добре, зараз когось покличу, а ви тепло вдягніться.
– Ура, дякую тобі!
– Бачте, я завжди на вашому боці, навіть в таких авантюрах.
Доки Ксана побігла по когось, я одяглася і, дочекавшись їх, ми тихенько вийшли з кімнати і швидко пробігли коридорами. На головних дверях стояла варта, тож нам довелося вилазити з комори, яка мала ще один вихід, щоб було зручно заносити продукти з вулиці. І ось я вдихаю свіже, холодне повітря. Ми вирішили піти в альтанку в парку ,оскільки там не буде зайвих поглядів, тут мені було набагато краще, хай там що, але повітря лікує. Це місце для мене, як гойдалка в маминому саду. Тут можна зібрати думки докупи і провітритися. Так сумую за домом, хочеться навідатися туди найближчим часом, але от не знаю, чи будуть мені там раді.
– Пані Дасли, вже темніє. Нам час, ми і так вже просиділи тут більше, ніж очікувалося.
– Може, ще п’ять хвилинок?
– Е, ні, пані, там точно вже підняли бурю!
– Ну, добре, ходімо!
Ми, як і раніше, пролізли через комору і тихенько проходили коридорами. У покоях ми почули слова лікаря, він з кимось розмовляє. Вони здогадалися, чи ні?
– Ксана, зайди в кімнату і скажи, що пані Дасли час переодягнутися, тож вони можуть трішки відпочити.
– Угу, добре.
Я сховалася за кутком і чекала. Через декілька секунд з кімнати вийшов лікар і Таан, вони розмовляли, а тоді пішли вниз. Я ж швиденько проскочила в двері, а Ксана вже розпитувала в дівчини, чи нас розкусили. Вона сказала, що вони і самі прийшли тільки що і ще не підходили до неї. Ні, лікар, звісно, хотів поміряти температуру, але Таан наполіг на тому, щоб я ще поспала. Тож ми швидко передягнули мене в іншу сорочку, і я лягла, як нічого не було. Потім Ксана принесла мені на вечерю курячий суп. Доки їла, в покоях повернулися і лікар, і Таан. Вони сіли в крісла і розмовляли, час від часу поглядаючи на мене. Від одного такого погляду я аж вдавилася, але Ксана поплескала мене по спині і дала води. Потім на мені проводили ще досліди та махінації лікаря, але під вечір лишили вже наодинці, від чого я видихнула на повні груди, як добре побути в тиші. Мені не хотілося спати, тож я вирішила трішки порозминатися, потрусити кістками, так би мовити. Потім дуже раптово в кімнату зайшов збентежений Таан.
– Так і знав, що ти не спиш.
– Як?
– Проходив повз і почув, як підлога прогинається.
– Ти хочеш сказати, що я важка?
– Ні, ти як пір’їнка, а от підлога стара. Ти мені краще скажи, Дасли.
Він наблизився до мене, як грозова хмара, від чого мені стало не по собі, відчула себе злочинницею.
– Що я маю сказати?
– Навіщо порушила режим?
– Але як ти...
– Думаєш, я не розрізню тебе під ковдрою від інших?
– Ого.
– А якби лікар дізнався, то навмисно запихав би в тебе ті ліки за порушення!
– Я просто хотіла трішки розім’ятися, тим більше, свіже повітря пішло мені на користь.
– Ти хотіла сказати, холодне повітря. Послухай, Дасли, я не хочу тебе сварити, але ти, майбутня, матір наших дітей, тож з тобою все має бути добре.
– Наших дітей?
– Так, а що?
– Ні, нічого, я просто здивована, що ти хочеш, щоб у нас були діти.
– Дасли, ми вже одружені, і я не збираюся кидати тебе, і ти, надіюсь, теж, тож звісно, в нас мають бути діти, продовження родини де Вольте.
– А, так, продовження родини де Вольте.
Мене боляче вдарили ці слова. Я вже надумала собі, як в романах, коли закохані люблять один одного, вони хочуть спільних дітей, але він ясно дав зрозуміти, що це продовження так, як має бути. Дивно, чому я так реагую, ніби від самого початку не знала про це.
– Добре, я тебе зрозуміла, я буду добре піклуватися про себе, щоб народити здорових спадкоємців. Що ж, за режимом в мене зараз сон, тож прошу, йди до себе, ти мені заважаєш.
– Дасли, ти образилася?
– Ні, нічого подібного, я просто вирішила дослухатися до тебе.
– Таки образилась.
– Прошу, Таане.
– Добре, я піду.
– Іди.
Мені так хочеться плакати, мене зачепили звичайні, очікувані слова. Я взагалі не мала б на це реагувати. Чому я себе так поводжу? Ну, от чому? Як заборонити серцю... любити?