13.

Пройшов тиждень від дня жалоби, і, як я не старалася, Таан постійно поруч із Руною. Коли вона вже поїде? Я не розумію, що між ними. Коли я відступаю, Таан постійно вводить мене в оману, тому з’являється та надія, але він ставиться так і до неї. Хіба що турбота — це для нього звичайні речі.

Мені цієї ночі приснилося, що в нас з Тааном є діти. Ми були щасливі разом, бігали по полю, вкритому квітами, гойдалися на єдиному дереві, яке стояло посеред нього, і сонце не пекло, і повітря було свіжим, чистим. У нас було дві дівчинки і один хлопчик — вони були схожі на нас обох.

— Пані Дасли, прокидайтеся.
— Що, вже ранок так швидко?
— Так, пані, і сьогодні важливий день.
— Який?
— Пані Руна перед від’їздом...
— Вона їде?
— Так, у неї є справи, проте вона хотіла б влаштувати перші зимові ігри.
— То нехай влаштовує деінде.
— Вона хотіла використати ваш парк, бо він більший.
— Щось мені здається, що далеко не в цьому причина. Проте нехай так і буде. Хоча що вона хоче зробити за день?
— Ну, у неї вже вийшло. Не знаю, коли встигла, хоча думаю, що вона вже давно отримала дозвіл від пана Таана. Так от, сюди вже приїхали деякі вельможі...
— Хто саме?
— О, її друзі і друзі пана Таана. Нібито пан Гард, думаю, ви його вже знаєте. Ще там деякі фрейліни вашої сестри і, о Боже, я, здається, зрозуміла… Це все не просто так. Там ще є ваша кузина… як її там…
— Сью?
— Так, так, вона. Я думаю, це змова. Пані Руна і пан Таан — він же знав теж.
— Думаю, що це все пані Руна. Проте я прийму її удар гідно.
— Я вірю у вас, пані Дасли.
— А я, якщо чесно, не дуже…

Я знала, що просто так нічого не буває. Руна теж, схоже, не байдужа до нього. Ну звісно, вони знайомі так багато років, і тут з’являюся я. Але робити такий крок — це підло. От тільки навіщо? Що вона хоче зробити — показати свою владу чи зробити мені неприємно?

Що ж, треба вийти зі свого безпечного гнізда.

На сніданок прийшли вже всі, і я не знаю, як поводитися. Шукаю очима Таана, який вже спілкується з тією вітрогонкою. Кожен день нові пригоди — це вже набридає.

— Доброго ранку, пані Дасли.
— Доброго.

Коли всі в зборі, ми починаємо трапезу, і в мене таке відчуття, що головною стравою сьогодні буду я. Той підлий Гард вже дивиться на мене своїми хитрими очима — мені від цього ніяково. Таан перериває наші погляди.

— Дасли, вибач, що не попередили раніше про нашу з Руною ініціативу.
— Та нічого, я рада, що нас сьогодні буде багато.
— Оскільки пані Руна здалеку, то ми вирішили запросити моїх близьких друзів.
— Ага…

Тепер зрозуміло, чому вони тут. Чорт. Сью робить вигляд, що нічого не робила, як завжди грає роль добряка. І щось мені підказує, що її погляд видає бажання знову спробувати завоювати того Гарда. Та нехай — я більше їй не заважатиму.

— Сьогодні в нас будуть зимові ігри в парку. Це будуть…

Боже, як байдуже. Я все одно не люблю таке. Ну люблю, але не тоді, коли в мене головне випробування — не зганьбитися знову.

— І основною грою будуть хованки.
— Але це не зимова гра.
— Правильно, але буде цікаво, як ви сховаєтеся в парку, не залишаючи слідів на снігу.
— О, дійсно, як це зробити?
— Отже, ігри починаються прямо зараз.
— Зараз?
— Так.
— Але ми ще навіть не доїли.
— Нічого страшного, у нас буде ситний вечір. Тож перша гра — хованки доки сніг ще не протоптаний, квачем буду я, ваш любий Таан. І я не буду добрим, тож ховайтеся якнайкраще. У вас є час, доки цей пісочний годинник не добіжить до кінця. Тож на старт, увага — руш!

Всі швидко розбіглися, а я поняття не маю, де сховатися. Хоч бери та у холодне озеро пірнай. О, в мене є ідея: в парку є високе й гіллясте дерево. Тільки як на нього вилізти і як не лишити слідів? Ну, взагалі, якщо так подумати, то можу дійти по льоду, але він ще, напевно, крихкий. Що ж це зробити? Та бодай його — просто оббігаю зараз усе місце там і оббіжу в інший бік, а вернуся по тих самих слідах. Бігати холодно, але мені теж не можна програти. Може, в цьому й суть.

Я зробила так, як і сказала. На дерево ледве вилізла, подерла руки, але то нічого — заживе. Ніс уже почав від холоду поколювати, але нічого. Думаю, гра вже почалася. Мені пощастило, що звідси багато що видно. Цікаво, а де інші учасники? Чи хтось бачив мене?

Пройшло хвилин десять, як я почула перші звуки. Мені здається, що один з учасників ще переховується. Тільки б він не побіг сюди. Здається, їм усе одно на те, що вони лишають сліди. О, бачу Таана — він зараз і побачить його.

— Ти програв, Гарде.

То це був Гард. Я б навіть і не здогадалася — здалеку він не такий уже й богемний, як здавався раніше. Таан стукає його по плечу, і той іде грітися у маєток. Я б, якщо чесно, теж не проти, проте залишитися там із Гардом — нізащо. Краще насмерть тут замерзну.

До мене дещо дійшло, доки я сиділа. Таан сказав, що це він запрошував своїх друзів, але чому тут Сью? Чорт забирай, вони ж не знають її. Що вони роблять?

Чую під деревом звуки, тож затримую дихання, щоб узагалі нічого не було чути. Краєм ока бачу Таана — він піднімає голову вгору і дивиться прямо мені в очі. Зараз він схожий на звіра, що шукає свою здобич. Але він обертається і йде далі. Я впевнена, що він мене бачив. Чому ж пішов? Він же казав, що не буде поблажливим, та прямо зараз відпускає мене. Це смішно. Що мені тепер думати? Він зрадив мене чи ні?