11.

Прокидаюся від того, що мене будять.  
—Добрий ранок, пані Дасли! Дозвольте представитися, я ваша особиста покоївка Ксана. Пан Таан просив передати вам, що він сьогодні не зможе з вами снідати, бо в нього з'явилися термінові справи, тож з вами будуть ваші фрейліни. Вибачте, можливо, я невчасно вас розбудила — це просто моя перша служба при дворі.  
—Ні, нічого, дякую, що повідомила, Ксана. Можеш мені, будь ласка, більше розповісти про моїх фрейлін?  
—А так. Одну даму звати Маріс Сенате, вона дочка купця спецій з Індії, її мама саме звідти, і тому у неї нехарактерна для нас зовнішність. Проте її врода всіх зводить з розуму. Вона каже завжди, що думає, але за чутками любить плести інтриги. Далі це Софі Брестол; її батьки займають високу посаду в академії, присвяченій танцям в іншій провінції. У неї гарні манери і вимова, проте вона ніколи не з'являлася на прийомах через строгість і виховання, але почувши, що можна стати фрейліною заможного пана, її батьки швидко погодилися. І остання — це Алісія Кате. Вона виховувалася в сім'ї без батька, бо той рано загинув, тому головою була мати, яка важко переживала свою втрату. Тим не менш, вони досить заможні, мають власний маєток і пекарню; чому вона стала фрейліною, мені не відомо.  
—Ого, ти так інформативно все розказала! Звідки стільки подробиць?  
—А це... ну, чутки швидко розлітаються, а я чомусь дізнаюся про все.  
—Це цікава якість, для будь-кого це може бути корисно, тому будь обережною.  
—Так, пані.  
—Що ж я готова.  
—Пані, ви чарівно виглядаєте, ця блакитна сукня вам до лиця.  
—Дякую! Можеш мене провести до залу, бо я ще зовсім нічого не знаю про це місце.  
—О, так, якщо чесно, я й сама не знала, де тут що, але доволі швидко навчилася. У вас, я впевнена, теж вийде, пані.  
Цікава ця Ксана, така весела, енергійна, вона як противага буденності, але також небезпечна зброя, адже дуже багато знає і дуже багато балакає. Тим не менш, залишається надіятися на її вірність. За столом мене вже чекають дами, які не дуже задоволені моїм спізненням, проте вони нічого мені сказати не можуть.  
—Вибачте, що спізнилася. Надалі, якщо я не прийду вчасно, починайте без мене.  
—Пані, але так не прийнято! Ми для цього тут і є, щоб складати вам компанію, — заговорила Маріс.  
—У кожного свої правила, я теж маю навчитися контролювати свої манери. Прошу, давайте почнемо трапезу.  
—Так.  
Думала, за столом буде тиша, але мої фрейліни виявилися доволі веселими, тож мені навіть не потрібно було підтримувати діалог. Вони і так добре з цим справлялися. Найбільш компанійською була Маріс, а найбільш замкнутою — Софі. Проте кожен її жарт викликав гору сміху. Алісія дуже скромна, тиха і добра, її очі сповнені сонця. Після сніданку захотілося трішки вивчити це місце, тож я вирушила з цими дамами на прогулянку. Маєток всередині виглядає чудово. Багато різьбленого дерева, сходи, де-не-де коричневі стіни з білим кольором. Здавалося б, таке поєднання дещо дивне, але тут це виглядало в міру. Багато картин, скульптур, ламп, великих загострених вікон, великих підвіконників, на яких красувалися різьблені фігури, які являли собою епізоди з міфічних розповідей. Мені стало цікаво, хто це все створював, а ще цікаво, які ж там у Таана справи, чим він займається. І знову я думаю про нього... може, вже досить. До вечора я розібралася з тим, як ідуть справи у маєтку, розглянула кожен його куточок, трішки відійшла від фрейлін, які і самі не були проти відпочити. Мені здається, вони роблять все, щоб догодити мені, і це трішки бентежить ; ніхто такого не робив, а тут для чого? Коли гуляла по парку, помітила карету, що наближається. Як я й очікувала, це був Таан, тож я пішла на зустріч, але не встигла дійти, як за його руку вхопилася інша, із карети вийшла якась дівчина. —О так, хто вона?  
—О, Дасли, як ти вчасно! Познайомся, це моя найкраща подруга Руна де Вас.  
—Приємно познайомитися, я Дасли.  
Чорт, яка ж вона красива! А як він дивиться на неї — це жах!  
—Я запросив її погостювати у нас, сподіваюся, ми встигли на вечерю.  
—Так, саме вчасно.  
Ми пішли до маєтку, поки ці голубки воркотали, я наказала приготувати пані покої, а потім наздогнала їх. Ми сіли вечеряти, і це була змога краще роздивитися її. Дівчина мала гарне чорне волосся, мило закручене на чолі, потім очі були бурштинові, такі ніби й жовті, і коричневі. Ще вона була з легкою засмагою, що личила їй, на відміну від моєї блідості. Це виходить, я вже порівнюю нас, це виходить, що я ревную? Прямо зараз? Йой, зі мною ніколи такого не було... Таке відчуття, що серце шалено рветься, але й від заздрощів, від захвату і частково суму. Вона з боку набагато більше підходить Таану. Я біля нього зовсім низька, а вона в самий раз. Ще в них схожі риси, в неї вони якісь ніби грецькі... Ехххх, та що ж це таке? Цікаво, вона помітила, що я палю її поглядом, чи ні, але Таан, схоже, помітив, тому поклав свою руку на мою. Від чого мої щоки знову почали горіти. Я кожен раз так реагуватиму, чи як? Вони всі так весело спілкуються, що я відчуваю себе зайвою. Але неочікувано видаю..., щось дуже дурне, або ні.  
—Пані Руно, а як ви познайомилися з моїм чоловіком?  
Що? Навіщо я сказала "моїм чоловіком"? Йой, хто тебе за язик тягнув? Он навіть сам Таан трішки збентежився, але що я такого сказала? Все правильно.  
—Ой, насправді це довга історія.  
—Я буду рада послухати.  
Не будеш ти рада, заспокойся вже.  
—Хм, ну все почалося ще років десять назад. Він врятував мені життя.  
—Не перебільшуй.  
—Та як же, це правда!  
—Так, так, пан Таан любить рятувати всім життя. Ой, маю на увазі, що він благородна людина.  
—Так, тоді, у той день, на одному з прийомів моїх перших прийомів, я не знала, куди себе подіти. У мене було зовсім невідоме оточення і як все має бути, але тут, нізвідки, з’явився він і склав мені компанію. Від того дня це було частенько, адже Таан дав мені обітницю.  
—Ого, хвилююча історія!  
—А ви, пані Дасли, як ви пережили свій перший прийом і скільки вам тоді було?  
Тепер навіть Таан зацікавився, впився в мене поглядом, як п’явка.  
—Ну, мені було тоді чотирнадцять, і я так само була розгублена. На жаль, для мене рятівника не знайшлося, тож я просто намагалася десь пересидіти це все. Загалом, від того часу нічого не змінилося.  
—Можливо, це на краще.  
—В якому сенсі?  
—Ну, ви були своєрідним спостерігачем, в той час як інші вели інтриги.А ви складали усі пазли .
—Ні, що ви, я не була такою допитливою.  
Частково вона права, але не зовсім. Я й справді любила послухати плітки; це як трилери в реальному житті. Але, щоб бути стратегічною і збирати всю інформацію — це не про мене, а радше про мою сестру.  
—Пані Дасли...  
—А, так, вибачте, задумалася.  
—Можете розповісти про себе більше?  
Навіщо це їй? Це я взагалі-то мала розпитувати в неї; вона розкусила мій план.  
—Так що вас цікавить?  
—Яким було ваше дитинство?  
—Моє дитинство було таким, як і в усіх, пані.  
—Які були ваші захоплення? Чи було у вас місце, куди ви любили ходити?  
—Моє захоплення було пошук скарбів. Одного разу я прочитала книгу про пригоди морських піратів, і мені вона дуже запала в душу, тож я уявляла себе на кораблі серед океану. Один персонаж у книзі колекціонував камінці, і я так само. У мене вдома, тобто в маєтку батьків, є ціла скриня з різними камінцями. Але згодом я це переросла, коли настав час носити на собі важкі прикраси.  
—О, як я вас розумію! Це вже не типове дитинство.  
—А як щодо вас, пані Руна, чим займалися ви?  
—О, я любила фехтувати. Це було моє захоплення. До речі, ми з паном Тааном фехтуємо разом.  
—А ваші батьки не були проти такого захоплення?  
—Ні, вони ніколи не обмежували мене.  
—Тоді у вас, напевно, було веселе дитинство.  
—О, так, я прожила його на повну. До речі, я раніше вже питала: яке ваше улюблене місце?  
Чорт, та чого ж ти вчепилася? Місце, та місце, у кожного має бути своя загадка.  
—Я любила свою гойдалку в саду, ходила туди і вдень, і вночі, і коли було сумно, і весело. Вона допомагала мені прочистити мозок і відпустити тяжке.  
—Цікаво!  
Так, пора завершувати ці розмови, зараз ще щось спитає.  
—Що ж, думаю, нам час всім відпочити. Пан Таан і пані Руна тільки з дороги, та й ми цілий день не байдикували, тож бажаю вам гарно відпочити і набратися сил на завтрашній день.  
—Погоджуюся, пані Дасли.