10.

Мара повертається, чи як? Ні, це здалеку хтось до мене з лампою йде. Це не вона, та світла боїться. Світло ближче і ближче, і я прокидаюся в своїй кімнаті. Жива, я знову жива. Поруч мама, батько, ще наш лікар і Таан. Вони обсіли мене, як бджоли квітку.

— Прокинулася? — каже мати.  
— Пані, як ви себе почуваєте? — говорить лікар.  
— Навіщо ти випила яд? — говорить батько.  
А він мовчить, тільки дивиться з осудом. Я тикаю на нього пальцем.  
— Чого ти так дивишся на мене?  
— Бо ви дурепа, пані Дасли. Ще пару хвилин — і ви б більше не побачили сонячного світла.  
— Погоджуюся, дурне було рішення, але чого мені так легко?  
— Еххх, а легко не має бути. Я такі ліки дав, що мало б добре знудити, — каже лікар.  
Вже пізніше мене дійсно знудило. Я почувалася дуже погано, але ще й надзвичайно дурно. Завтра весілля з Оддісеєм, але це ще не кінець. Мені треба поговорити з ним, та й він нікуди не їхав цієї ночі. Напевно, переконувався, що я не померла. Цікаво, чи було б це полегшенням для всіх.

— Таане, ви одружуєтеся зі мною з жалості, чи не так?  
— Частково так, пані, але причина ще в тому, що я вас підвів.  
— Ви не знали, що так станеться, тому не потрібно себе картати. Мені шкода вас — крім смерті свого друга ще мусите примусово одружуватися.  
— Мені дійсно шкода Грегора. Я буду дуже сумувати за ним, а за вас я відчуваю велику відповідальність, і дороги назад немає.  
— То чому ж дурепа?  
— Що?  
— Чому я дурепа?  
— А ви про це знаєте? Багато людей хочуть жити, наприклад, ті, хто помирають від чуми чи ще чогось, які знають, що буде кінець, але вірять у те, що виживуть і чіпляються за будь-яке полегшення. Спав жар на декілька годин, означає, що видужує. Вони як ті звірі, загнані у пастку, і це не означає, що в них є те омріяне життя. Вони просто хочуть жити, не маючи причин. А ви так нахабно вирішили віддати це життя. Чи ви думали, що все так вирішиться? Але повірте, є люди, які вас люблять, і позбавити їх можливості хоча б дивитися на вас — це жорстоко.  
— А вам не було б легше?  
— Ні, я б пережив це, але певний час відчував, що втратив щось важливе.  
— Пане, ви впевнені, що готові одружитися? Якщо вже на те пішло, то я погоджусь на татових наречених.  
— Я вже прийняв рішення. Ви маєте знати, що я гірший за Грегора і не зможу зробити вас щасливою, радше нещасною.  
— Тоді дозвольте мені зробити вас щасливим.  
— Краще вам одразу покинути цю згубну думку, тільки гірше буде.  
— Знаю.  
Потім ми мовчки гуляли парком, не сказавши один одному ні слова. Я довго думала над його словами про те, що життя не розмінюється на монети. Для когось це дар, для когось прокляття. Проте для мене це не було прокляттям. Напевно, я просто сильно злякалася нести всю ношу: вчинки, слова і причини, і обрала легший спосіб, який мало мене позбавив вибору. Проте Мара не змогла забрати мене, просто вчергове переконала, що мені не можна здаватися. Вона завжди поряд, і вона буде чекати.

_________________________________________________________

Наступний день.  
Лишилося декілька хвилин до початку. Я стою у весільній сукні, мати поправляє мені її, керує швачками, що вшивають. Чую, що в маєтку зібралося чимало людей, хоча думала, що ніхто не приїде. Цікаво, Таан, чи хвилюється він. Нас розділяють всього декілька стін і хвилин. Мені хочеться вірити, що він не такий засмучений сьогодні, але все ж, якщо скласти все до купи, то він втратив свого близького друга і одружується через це на мені. Певно, це дійсно покарання.

— Дасли, нам вже час виходити, — каже мати.  
— Вже?  
— Так, тільки не хвилюйся, я поруч.  
— Скажи, а сестра приїхала?  
— Ні, Дасли, вона, напевно, ще довго не приїде, можливо і ніколи. Принаймні, на мої листи вона не відповідає, впевнена, що просто не хоче.  
— Думаю, їй тебе дійсно не вистачає,  просто вона не хоче цього визнавати.  
— Добре, Дасли, ходімо. Буду надіятися, що вона колись згадає, що в неї є мати.  

Як тільки заграла музика, мама взяла мене під руку, і ми пішли. Потім вона відпустила мене і лишилася позаду, як має бути. Вийшовши на сходи, помітила, що людей дійсно чимало, і мама все дуже гарно облаштувала. Частково хочу бути схожою на неї. Мені було ніяково, коли побачила батьків Грегора, вони були у чорному, що не дивно. Прийшли подивитися на мене, на ту, яка так швидко знайшла заміну їхньому сину. Це весілля мало бути їхнім, мені дуже шкода.

Коли проходжу далі, бачу вже Таана. Він іде з іншого боку, симетрично мені. Він виглядає похмуро, як тоді на весіллі сестри. Бачу, що позаду в нього немає друзів, тільки батько і тітка. Він киває батькам Грегора. Ті йому у відповідь ,видно у них дуже хороші стосунки, але зараз у всіх горе. Тільки я не відчуваю того болю і втрати, мені знову шкода. Таан у чорному костюмі з розкішною золотою вишивкою підходить під сукню, але щось підказує, що чорний одяг не для цього — в нього жалоба. Я шкодую знову. Коли ми підходимо до священика, він нарешті дивиться мені у очі, від чого серце щемить, бо йому болить. Бачу, що навіть якби він усміхався, то всередині глибоко нещасний. Що ж ти робиш, Дасли? Чому ти тут? Чому не зреклася одружуватися? Зовсім голову втратила, егоїстка.

Чую голос священника, який починає читати обітницю, і вуста Таана починають ворушитися. Я не чую, що він говорить, для мене все застигло.  Тільки...
—  Обіцяю бути поруч і оберігати пані Дасли.  
— Тепер ваша черга, пані Дасли, — мовить священник.  
— Сьогодні, перед обличчям неба і найближчих нам людей, я обираю тебе. Обираю не лише як чоловіка, а як свого найкращого друга, свого наставника та свою єдину домівку. Кажуть, що кохання — це почуття, але я вірю, що це щоденний вибір. І сьогодні я обіцяю обирати тебе кожного дня, бути твоєю силою, берегти наш внутрішній світ, обіцяю бути поруч і оберігати пана Таана.  
-Перед лицем вічності та цією громадою я проголошую вас єдиним цілим. Підніміть же до сонця очі і зробіть свій перший крок у нове життя як пан Таан де Вольте і пані Дасли де Вольте.