9.

Сьогодні останній тиждень підготовки, і здається, що тільки що привезли мою сукню, тож треба приміряти. Якщо чесно, я дуже цього хочу – побачити себе ідеальною. Спускаюся в хол і бачу велику коробку, мама говорить з купцем і розпитує, що там у світі робиться, бо ми так і не виходили з дому після того випадку. Як і очікувалося, говорять про мене вже навіть таке, роздули, що слів немає. Кажуть, що мало не півкоролівства зваблювала. Чесно, як придумають уже, хоч стій, хоч падай. Далі новини були звичні: хтось десь щось сказав, хтось десь щось побачив, але точного підтвердження немає ні в чому. Хоча мене щиро здивувала новина, що одна з придворних баронес зраджує своєму чоловіку-воєначальнику. Кажуть, що бачили її біля публічного дому розпусти, але знову ж таки: хто бачив, і чи не проходила вона просто повз, наприклад, у ювелірну крамницю – невідомо. Загалом, поки вони собі говорили, я вхопила коробку, яка добре так важила, і побігла міряти. Коли подивилася в дзеркало, мало не заплакала – це було дуже гарно. Уявіть: золотиста шовкова сукня з кружевами на рукавах і в декольте, яке гарно переходить у золотисті звиваючі лінії по всій шиї; талія взагалі як вирізблена, поділ тягнеться назад кружевними шарами – це дуже гарно, без всякого каміння, тільки гарно оформлена тканина, яка, до речі, вміло підкреслює мої очі; вони відбиваються і стають, як два вогники. Мама теж заходить і схвально киває, потім ще розправляє її, десь думає трішки сама дошити, але я бачу, що вона в захваті від свого вибору.

Залишилося три дні, і я в очікуванні: зараз мені страшно, хоч все вже готово, і дороги назад немає – можливо, це мене і лякає: невідворотність вибору. Ці почуття перериває гість. У вітальню до мене заходить Таан чомусь сам. Мами зараз немає, вона поїхала в місто, щоб проконтролювати, чи будуть вчасно приготовані страви, і хто за це відповідає, а батько, як завжди, сидить у кабінеті, він приріс до нього.
 
– Вітаю, пане, мені покликати батька?  
– Вітаю, пані, ні, не потрібно, я і з вами можу поговорити.  
Я вказую йому на крісло поряд, також наливаю чай у філіжанку.  
– То про що ви хочете поговорити?  
– Ви вже готові?  
– Так, цілком.  
– Хвилюєтеся, чи не так?  
– Насправді більше, ніж раніше. Спочатку я була щаслива, але зараз  з’явилися внутрішні суперечності.  
– Розумію, але думаю, що все буде добре. Грегор – хороша людина.  
– Так, хороша, до речі, а де він, чому не з вами?  
– Він терміново від’їхав до однієї з копалень неподалік, кажуть, там щось сталося, але він вже повністю готовий, залишається тільки чекати.  
– Таане, ви ж будете на весіллі, правда?  
– Звісно, буду, якщо ви не проти.  
– Ні, я рада. Отак виходить, і на весіллі сестри були, і на моєму будете?  
– Виходить, що так. Наскільки я знаю, більше нікого у вас в сім’ї немає, адже кожен рік буду приходити.  
– Ні, більше немає. Проте ви і без того можете навідуватися.  
– Це ви до мене фліртуєте?  
– Ні, що ви, я вже не маю таких можливостей – у мене є обранець.  
– Чесно кажучи, я радий, що в нього будете ви.  
– Чому?  
– Не звик довіряти чужим людям.  
– То ми вже не чужі?  
– Думаю, ми доволі добре один одного знаємо.  
– Так, тоді скажіть, чим я займаюся в академії.  
– Ви займаєтеся вокалом, також граєте на арфі та флейті. Моя сестра знає вас, вона також на вокал ходила до одруження.  
– То що вона про мене сказала?  
– Що ти дуже ляклива, проте маєш сильний голос, що здається протилежним твоїм переляканим очам та схрещеним на спині рукам.  
– Он як, навіть і не думала про це, а от я зовсім не знаю, чим ви займаєтеся.  
– Частково це документація батька та керівництво копальнею в іншій провінції, а так, як і всі – фехтування, їзда. Люблю грати в настільні ігри, ви вже в цьому переконалися, і малювати теж.  
– Малювати?  
– Так, іноді приходить натхнення, але я не розвиваюся в цьому плані.  
– Зрозуміло, це як в мене з письмом. Тільки це секрет, нам не дозволено писати про те цьому можна навчитися і самому. Мене мама ще маленькою вчила писемності, і я складаю якісь зонги, але так само не розвиваюся.  
– Я б хотів почути хоч одну, якщо ви не проти.  
– Добре, давайте тоді зачитаю. За грою в нас є шахи, якщо ви, звісно, не проти.  
– Та ні, мені до вподоби ця ідея.  
Я біжу в іншу кімнату дістати шахи, прибігаю, сідаю навпроти на коліна, звісно, поза не для леді, але так зручніше, так я бачу очі супротивника. Таан дивується:  
– Вам буде  зручно?  
– Так, зазвичай я так і сиджу вдома.  
– Ага, добре, то якими граєте?  
– Тепер білими.  
– Як бажаєте, прошу, ви перша.  
– Ну, ви і джентельмен, пане.  
– Який вже є?  
– Крадете мої фрази.  
– Я дозволяю брати свої.  
– Добре, по руках.  
Зараз ми зосереджено граємо, поки що виграє він.  
– Ви мені обіцяли зонги.  
– Ще не час, потрібно обрати момент.  
– Ви цікава людина.  
– Яка вже є, пане.  
На дошці зникають пішаки.  
"На білому тілі тернова печать.  
Дзвони на дзвінницях прокляття звучать.  
Я несу тобі серце на гострому списі.  " 
Таан тримає в руках короля і може вже ставити шах і мат, та чомусь не робить цього, замість того впивається в мої очі з якимись дивними роздумами.  
"Ми згублені душі в темному лісі.  
Немає святих, де палає вогонь.  
Лиш кров закипає в розломах долонь.  " 
Він повертається до гри, бігає навколо мого короля і коня.  
" Ця пристрасть, як мор, що не знає кордонів.  
Ми гинемо під гуркіт залізних канонів.  " 
-Шах і мат, пані Дасли.  

 -А я вже думала, що піддастеся мені.  
-Ні, просто хотів дослухати до кінця – у вас епічне перо.  -Надто епічне.  
– Ви написали про любов так жорстоко, але самі і не кохали.  
– Чому ж не кохала, пане?  
– Просто ви така замкнута перед усіма.  
– У тихому омуті чорти водяться, так і в мене, можливо, я і замкнута, проте ви не знаєте, наскільки сильні почуття в мене всередині, пане.  
– А зараз хто у вашому серці?  
– Зараз вигода і бажання жити.  
– Неоднозначна відповідь.  
– Але і ви точно не запитали.  
– Я вже казав вам, що ви цікава.  
– Так, казали, пане.  
– Тоді додайте ще до цього – дивна.  
– Добре, як бажаєте.  
– Добре, буду, напевно, вже їхати, скоро темнітиме.  
– Якщо хочете, можете залишитися, думаю, ніхто не буде проти.  
– Та ні, мене чекає подруга.  
– Добре, як бажаєте.  
Він пішов, а я собі думаю, яка ще подруга? Хіба не міг сказати, що друг чекає? Хоча яке йому діло, він же не знає, що я відчуваю до нього симпатію, та і сама того визнавати не хочу, мені не можна думати про когось іншого, бо скоро я буду законною дружиною.