5.

Вже прокинувшись, було якесь нудотне відчуття, ніби отруєння чи то до погоди, чи застуда. Тим не менш, навіть якщо апетиту немає, потрібно поснідати з усіма. Сью, як завжди, вже кудись подалася, чому я і не дивуюся. В її покоях на мить помічаю, що я дійсно якась бліда, і це не тішить мене аж нітрохи, ще не вистачало мені надовше тут затриматися. Поснідали сьогодні всі з гумором, згадуючи вчорашній вечір і чутки, які ширяться краєм. Кажуть, що мовляв, син того самого пана Брейда одружується, що було підтвердженням чуткам щодо мети минулого прийому. Одружується він на міс Денавіс, яку я особливо і не знаю, проте Мері добре про неї відкликається; дівчина набагато молодша за самого сина пана Брейда, але хіба це колись когось зупиняло, тим більше, коли за спиною дівчини незліченні скарби? Щось підказує мені, що родина Брейдів знатно збанкрутувала на торгівлі шовком, адже золота шахта перестала приносити прибуток, то вирішили обрати тканини, але ініціатива виявилася провальною.

Після смачних частувань я вирішую провести час наодинці, адже самопочуття ні трохи не краще, хоча цього ніхто не помітив, та добре, не хочу зайвого хвилювання в свій бік. Але перш ніж усамітнитися у першому ліпшому куточку маєтку, я хотіла б поговорити з кузиною, тож відводжу її в іншу залу, бо на вулиці повінь і паморозь. Запитую, де вона зранку блукає, хоча відповідь і без того очевидна. Та мені пояснює, що в цьому маєтку всі прокидаються раніше, ніж я, і вона просто приєднується до них у холі, де вони грають у ігри, розмовляють про світське життя і читають книги; нічого забороненого. Я б так і подумала, якби не знала точну причину її відвідин; дівчина і далі продовжує спокушати цих чоловіків. Напевно, краще я побуду сьогодні з нею, та Сью різко відмовляє, каже, що вона здогадується, чому я всюди за нею вештаюся, щоб припинити її спроби отримати бажане, але вона вже не маленька, тож я маю залишити її в спокої. Ця новина мене трішки злить, але все-таки вона права, я ж не її мама, і ми майже одного віку. Дивно, що я так поводжуся.

Але перш ніж піти, прошу її, щоб була безпечнішою і не велася на всілякі пропозиції; це може підбити її репутацію. Вона киває і зникає у дверях кімнати. Я ж навіть і не знаю, де примоститися; таке відчуття, що тут немає закритих зон, це неабияк засмучує, адже в покоях просидіти весь день не хочеться. Доводиться запитати в покоївки про якесь зручне усамітнене місце, та в свою чергу вона проводить мене у бібліотеку, чого й варто було очікувати. Коли залишаюся одна, то проходжу до читальної зали, і там сидить той Оддісей з книгою в руках. Відчуваю себе героїнею якогось дешевого роману, адже де б я не була, у які місця не заходила, всюди цей чоловік, який у душі моїй переріс із ненависті до любові. Я думаю, чи варто мені присісти поряд, чи просто піти, і другий варіант, певно, буде кращим; треба закінчувати цю виставу. Але тут пан Таан вирішив до мене заговорити.

— Вже йдете? Навіть і не хочете посидіти поряд? Невже ви мене уникаєте, міс Дасли?

— Та чого раптом? Не бачу нічого цікавого, щоб почитати, і тем для обговорення, тим більше мені буде ніяково сидіти наодинці з чоловіком.

— Я і не думав, що ви настільки застаріла у свої 19.

— О, то ви цікавилися мною? Невже я вам подобаюся, містере Таан?

— А що, якщо і так?

— То я мушу розбити ваше нещасне серце, адже мене зовсім не цікавлять такі старі чоловіки.

— І тому ви дивилися постійно на мене?

— Коли це я на вас дивилася?

— За вечерею, за грою у гольф, за сніданком, за змаганням, на весіллі.

— Ого, оце у вас висока самооцінка! Я вам так скажу: за вечерею я дивилася у вікно, у гольфі я стежила за кузиною, а на змаганнях просто цікавилася суто з конкурентних причин, а на весіллі, коли я вас уперше помітила, то просто не могла зрозуміти, чому ви такий набридливий і злий. Що ж, ви навіть не спромоглися відповісти на моє запитання, скільки вам років.

— Але ви навіть і не питали, лише одразу заявили, що я старий.

— Це був натяк.

— ААА, ну тоді, міс Дасли, якщо зовні я старий, то всередині мені лише 26. Тепер ви погодитеся зі мною одружитися?

— Не смішно.

— Та чого ж? А може, ви хочете почитати разом, щоб я встиг вас зачарувати?

— Не люблю читати, містере Таан, тож піду і далі блукати коридорами.

— Міс Дасли, можна на сам кінець ще одне питання?

— Так, чого тільки забажаєте?

— Що ж, вам не страшно залишитися самій, коли ви така відсторонена? Навіть перешкоджаєте своїй кузині отримати власне щастя.

— Он як, що ж, якщо на те пішло, то я перешкоджаю їй спілкуватися тільки з вами, адже мене не покоїть ваш розважливий характер, який я помітила з усіма дівчатами, і краще залишитися вже одній, ніж самою обговорюваною темою у руках інших пліткарів. Приємного вам читання, містере.

— Дякую за чесність, пані Дасли.

Коли я виходила, то відчувала пильний погляд на спині; неочікувала такого дивного і відвертого спілкування. Мені здається, що я була надто смілива у своїх думках і мові, та він теж, схоже, не дуже себе стримував. Напевно, думає, що я також полюю тут, щоб одружитися, і він — моя жертва. Але ні, це будуть не вони, адже мені страшно. Я боюся їх та їхніх думок. Навіть під час розмови з ним усередині був дивний тваринний страх зганьбитися, хоч ззовні і була сміливою, та всередині була тремтячим кроликом. Як це жахливо і смішно!