4.

Приїхали в маєток ми вже у глуху ніч. Не знаю, як мати витерпіла цю дорогу зі своїм здоров'ям, бо я особливо нікого тут бачити не хотіла, а просто спати. На щастя, так і сталося: нам з кузиною видали покої через суміжні двері. Вони були ошатними, але я особливо не роздивлялася, бо швидко заснула. А проснулася від того, що в покої зайшла дівчина, повідомила, що ванна готова, і що через годину всіх чекають на сніданок у залі. Коли приймала ванну, мала змогу оцінити інтер'єр: доволі стильно, між нашим було багато контрастів, але помпезності теж не позичати. Тут набагато різкіші кольори, в нас все якесь ніжне і легке; тут же - дерево червоне, поєднане з золотим, і цей контраст потребують звикань.

  Одягла свою блакитну сукню: вона подібна до тієї сірої, але ця менше виділяється, також кольє, яке ледь помітне на шиї завдяки прозорим кристалам. А з зачіскою мені важко вгадати, адже чим, чим, а довжиною я точно обдарована. Кажуть, коли довге волосся, то можна зробити багато чого, але це не так. Можна зробити, але чи буде це гарно – питання. Тож просто заплітаю свої бакенбарди назад, і цього вистачить. Вибачте, не до великих панів приїхала. Коли зібралася, пішла до кузини, якої вже не було в покоях. Дивно, коли вона прокинулася .

 Тож якось знайшла тут залу, і саме вчасно: майже всі зібралися, під словом "всі" я маю на увазі кузину, і я не знаю, хто це, але це ті друзі графа з весілля – з них красивий синьоокий білявчик, який аж надто широко мені усміхається, аж ніяково підтягнутий синьоокий брюнет, і отой насуплений чоловік, який сьогодні виглядав навіть дуже розважливо. Йому до лиця посмішка, якщо на те пішло. Також були присутні за столом і фрейліни моєї сестри: Міра, Розе і пташечка Тіль, яка щебече, як справжнє пташеня. Люблю цю дівчину. Біля неї і сіла.

  Немає тільки  сестри і графа, які довго не змушують себе  чекати.Вони виглядають збуджено і занадто закохано, як два коханці. Мені стає ніяково при думці, що вони певно активно працюють над спадкоємцями . Сестра змінилася, не можу пояснити як, але щось було у ній не таке, як раніше, і мене це лякало. За трапезою нічого особливого не обговорювалося, розмови ні про що, але це хоч якийсь каркас, щоб прикрити незручність. Я увесь час дивилася у вікно, що було навпроти, за тим чоловіком. Надіюся, він не подумає, що я витріщаюся на нього – це аж надто непристойно. Але я не могла себе зупинити, так було і в дитинстві, коли за столом бували сварки між дідусем і татом. Я робила вигляд, що мене там немає, і мимоволі дивилася в один бік. Вириває мене з думок Мері, яка запитує, яка видалася дорога чи все було добре, на що я киваю і говорю зовсім непотрібні речі про краєвиди, щоб відповідь не здалася надміру короткою. Врешті вечеря закінчується, і ми з сестрою сам на сам йдемо в парк. Коли розумію, що сторонніх очей немає, питаю, чи в неї все добре, чи не ображають її, на що чую:

– Дасли, мені все тут подобається, навіть і не знаю, як описати своє щастя від того, що я отримала свободу, те повітря, якого мені не вистачало. Я тепер не мушу бути кращою за когось, не мушу відвідувати ті заходи, які не хочу, нарешті я почала жити для себе.

Я запитала, чому вона не відповідає мамі на листи, бо та дуже хвилюється.

– Дасли, хіба ти не пам'ятаєш, як було з братом і сестрою? Вона кожен раз так, і коли відчуває, що воля у письмі, то не рахує, скільки листів відсилає. Вона не так хвилюється, як їй просто цікаво. Усім цікаво, тому треба від самого початку показати, що на тобі це не працює і що ти не маєш можливості увесь день читати про її переживання. Я б відповіла на них чесно просто згодом.

 Ого, я навіть трохи в шоці від таких щирих зізнань, вона дійсно змінилася, стала сміливою, але водночас якоюсь чужою. Вона б могла мені раніше сказати, що це все її втомлює, але натомість навіть переді мною робила вигляд, що це те, чим вона воліє жити: цими пишними балами, прийомами, пліткуванням з мамою. Виявляється, я не знала, що в неї було всередині ці всі роки, і мене це засмучує, адже насамперед я мала запитати, чи все добре в неї. Втім, рада, що тепер Мері живе як хоче і що вона вільна. 

Ми ще поспілкувалися про різне, шукаючи сильні сторони нашого часу, але коли говорити не було про що, то я лишилася одна у парку, щоб передихнути, втрясти думки і подумати, як мені сказати про це матері. Схоже, доведеться добряче збрехати. Доки ходила, помітила, що граф з своїми напевно друзями веселиться, грає в гольф. Мене чомусь притягує поглядом до того злого хлопця; він виглядає навіть дуже красиво, я б навіть сказала, що ідеально. Він ніби зухвалий у своїй мові, але доволі серйозний у висловах і виразі обличчя. Цікавий персонаж, це, певно, і називається від ненависті до любові. Напевно, треба йти, а то, якщо побачить, то що собі подумає – що подобається мені? Хоча мушу визнати, що приваблює, коли не злиться. Що ж сталося того дня, що він так кривив лице?

Вертаючись через парк, зустріла кузину, яка йшла назустріч. Як виявилося, пані вирішила у свої 17 вже заполонити серце одного з парубків. Я вмовляла піти її з собою, але це було вже неможливо. Хіба можна очікувати щось від чоловіків, яким вже по вигляду скоро, так років через п’ять, буде тридцять, а вони не мають навіть постійної пані біля себе. Вони можуть неправильно її зрозуміти і скористатися, тож, щоб уникнути цього, пішла за нею. Скажу чесно, це була причина роздивитися сьогоднішній об’єкт моєї симпатії. До мого приходу кузина вже вміло почала фліртувати з цими трьома парубками, оминаючи самого графа, та й йому схоже не зовсім зараз хочеться бути тут. Щось мені підказує, що об’єкт його переживань і бажань десь ходить у маєтку. Вирішила присісти в альтанці, щоб спостерігати за всіма. Сонце сьогодні надто пекуче для гри та розваг. І, наче почувши моє небажання, білявий пан запитав мене, чи не хочу приєднатися до гри, на що я твердо відмовила: хай самі собі печуться. І відколи я стала такою сварливою бабцею в душі? Чи це вплив сестри, чи я дорослішаю? Далі нічого особливого: кузина явно їх залякувала своєю поведінкою. Ну хіба ж можна так явно вибирати між ними трьома? То до одного піде, посміється, то до іншого, а потім і до мого чи ще не мого, взагалі не мого злого чоловічка. Треба дати йому якесь ім'я, нехай буде Одіссей. За описами він дуже на нього схожий: такий же стрункий, кремезний, але в міру, з красивими рисами. Ой, та загалом непоганий. І мені не подобається те, як вона на нього дивиться. Нехай йде до того білявчика – він теж непоганий, а не крутиться біля Одіссея. Схоже, той помітив мій пильний погляд і одначе скривився, аж якось неприємно. Що ?Я можу йому кривитися. А він мені ні.