2.

Два тижні минули доволі швидко, і прямо зараз я дивлюся на свою прекрасну Мері, яка от-от змінить прізвище свого роду і поїде з рідного маєтку. Весілля вийшло дійсно дуже яскравим, воно не поступалося навіть одруженню самого принца. Це могло б стати помилкою мого батька — переплюнути самого правителя, так би мовити, альфу цих земель, але тому, схоже, теж подобалося це дійство. Давненько ніхто так не гуляв.

​Я ж сьогодні поводилася як істинна дама: крутилася в колі поважних панянок, цікавилася плітками суспільства і чекала основної частини заходу — моменту, коли моя сестричка вийде на вручення фамільної обручки та діадеми роду Деміанських.

​Ця мить застала мене зненацька. Коли я обернулася разом з іншими, то побачила, як Мері вже спускається сходами в білій сукні, на якій кришталеві краплинки сяяли по всьому шлейфу. З іншого боку йшов граф у червоному костюмі зі срібною вишивкою. Позаду сестри йшла мама та її фрейліни, а графа супроводжував тато та, певно, друзі. Ну й красива ж у нього компанія зібралася!

​Мою увагу привернув найвищий із них. Він виглядав дещо загрозливо: насуплені чорні брови, темні похмурі очі, чорне волосся, гостра щелепа і прямий ніс. Може, він його брат? Але ні, все-таки вони різні. Я не розумію, чому він такий злий. Можливо, він проти моєї сестри чи цього весілля? Мені це не подобається, адже він «жертвує» своїм другом — хоча це така собі пожертва. А от моя сестра буквально покидає мене. Я не зможу часто її бачити, а він зможе бачити друга скільки захоче.

​Але годі, краще буду дивитися на наречених, які виглядають дуже щасливими. Он мама впустила навіть сльозу. Вони об’єдналися обітницями й долями та станцювали свій перший танець. Здавалося, ця пара буде сяяти ще довго, принаймні я так думала. Але дійство добігло кінця, і гості почали роз’їжджатися. Я навіть не встигла з сестрою попрощатися, як вона вже сіла в карету і поїхала. Наскільки мені відомо, гуляння продовжуватиметься ще завтра, але вже в їхньому маєтку. Туди я точно не поїду — надто важка дорога заради одного дня. Мені більше подобається збирати плітки тут, у спокійному домашньому колі.

​Тепер я — єдина дитина в маєтку Останів. Мені вже не 9, а радше 19. Моє одруження теж не за горами — після 25 навряд чи буде шанс вийти заміж. Якби я була як моя сестра, мені б вік ніколи не загрожував, але я на неї не схожа і не надто виділяюся серед інших. Єдине, в чому маю перевагу, — це гра на флейті та арфі, а також непоганий вокал. Але зараз про це знаю тільки я та мої вчителі.

​Саме ці думки сьогодні вночі не дають мені заснути попри втому. Таке відчуття, що мені звільнили місце — тепер я маю «сяяти» в цій сім’ї, як колись сестра Лілет. Навіть брат Бен завжди користувався популярністю в суспільстві. От тільки я — як порожнє місце. Немає жодного бажання ставати «перлиною сім’ї Остан», адже кращою за Мері вже не бути, хіба що дуже постаратися — аж до посиніння. Цікаво, чи буду я бачити її так само рідко, як брата і Лілет, чи вона все-таки навідуватиметься частіше? Не знаю, час покаже.

__________________________________________________________

​Наступний ранок не був знаковим, радше похмурим. Чомусь у будинку надто тихо, ніби поїхала не лише моя сестра, а й усі, хто тут жив. Власне, всі розійшлися у справах, і тільки я, як примара, блукаю коридорами маєтку. В саду теж порожньо — можливо, мама таки поїхала підтримати сестру.

​Снідала з батьком. Ситуація, як і розмова про погоду, була натягнутою. Здається, ми далі один від одного, ніж я очікувала. Ми ніколи не залишалися наодинці, а тепер і поготів не будемо. Він раніше встав з-за столу і пішов до свого кабінету — в нього завжди багато справ.

​Мені варто виїхати в місто. У бутіках завжди крутяться панянки, які можуть стати компанією. Коли я виходжу з карети, вже бачу знайомі обличчя на тротуарах — це тітонька Салі та її дочка Саїла. Схоже, у них цікава тема для розмов, бо аж надто бурхливо вони щось обговорюють. Підходжу трішки ближче, непомітно, хочеться дізнатися, що там сталося. Можливо, мають новини про мою сестру та графа?

​І я переконуюся у своїх здогадках. За словами пані Салі, ми занадто сильно хотіли виділитися. Вона стверджує, що хоч усе було за високими стандартами, та не вистачало танців, а страви та напої були не зовсім смачними. Мовляв, можна було зробити все набагато краще, адже свято відвідав сам принц із принцесою! Чомусь не дивуюся їхнім словам: кожен своє болото хвалить. Певно, пані Салі досі ображається, що батько не дав згоду на заручини брата з її Саїлою.

​Щоб мене не помітили, швидко заходжу в бутік, у якому, як завжди, вирує життя. Коли я ввійшла, всі різко затихли. Зрозуміло — і вони сьогодні не можуть не обговорити вчорашню подію. Потім починають говорити про якісь незрозумілі речі, на кшталт погоди. Не буду звертати на це уваги, краще підберу наряди. Вибрала для пошиття ніжно-блакитну сукню без прикрас, потім — жовту, майже золоту, з цупким конопляним шлейфом. На зиму це буде ідеально. А ще обрала декілька капелюшків із пір’ям. Насправді вони мені не подобаються — виглядаю в них як перепілка, але така сьогодні мода. Якщо хочу заручитися підтримкою аристократії, треба слідувати естетиці.

​Примірки неабияк втомлюють. Хотілося б піти на ярмарок чи в пекарню, пошукати щось цікаве. Необов’язково солодощі — можна якісь артефакти. Одного разу мені пощастило знайти маленьку сніжну кулю, що приїхала здалеку. Я заплатила за неї один карбованець — досить багато для такої дрібниці. На ярмарку було багато всього, але нічого такого, що б я справді захотіла. Шкода. Часу вже немає, треба бігти на заняття з вокалу.