5. Вихід

Тріумф крокував світом. Рейтинги численних шоу і наукових передач, що набули надзвичайної популярності останнім часом, вмить обвалились. Це саме в тих шоу і передачах ще донедавна вчені та експерти широкого профілю, надзвичайно авторитетні в невідомих колах, аргументовано і з вогником впарювали людству істинні знання про шкідливість м’яса, та неперевершені оздоровлюючі властивості генно-модифікованої сої зі смаком бекону.
– М’яса! М’яса! – Знову волав середньостатистичний шлунок, скільки не намагався вгамувати його середньостатистичний мозок, натхненний істинними знаннями.
Тож, працювали телевізори в домівках і вітринах магазинів, радіоприймачі в автомобілях. Головна тема новин – вихід знайдено, скотина знову оскотиниться. Препарат, вибірково діючий на усе живе, окрім людини успішно пройшов іспит і зараз вся світова хімічна індустрія працює на межі своїх потужностей, виробляючи його у величезній кількості. І звичайно ж, лице рятівника крупним планом на всіх екранах – непримітний худий молодик в дешевих окулярах, на котрого численні об’єктиви камер і софіти діють не гірше загального наркозу. Та він і не цікавий нікому, не важливе його ім’я, неважливо чиї оті пики поруч, напевне, що співавтори (ну звичайно випадково саме з керівництва отого очкарика). Важливо лише те, що вже через декілька днів у повітря здіймуться сотні літаків, розпиляючи по всьому світу рятувальний реагент. Тварини знову замовкнуть – і це головне, а що там в їхніх мізках робиться, то вже інша справа, то вже потім, колись.
Вже через неділю знову запрацювали бойні та м’ясокомбінати. Мільйони людей повертались до роботи й тепер їх сім’ї зможуть забути немов страшний сон часи животіння на звалищі безробіття і злиднів.
– М’яса! М’яса! – скандували вже не шлунки, а збуджені святкові натовпи на вулицях міст і селищ.
Ще неділя, і кров потекла рікою. Відвідувачі переповнених кафе і ресторанів мале не пищали від захоплення:
– Біфштекс з кров’ю, побільше крові!
– А вам, шановний, стейк якої прожарки?
– А ось нарізка м’ясна, ковбаска свіжа, зважте, в натуральній оболонці!
Світ ожив, світ став щасливіший, і, здається, навіть трішки добріший. Все ж таки біда згуртувала. Якось забулись колишні претензії й образи, згасли вогнища конфліктів. Поки що… Поки не наїлись.
* * * * * *
Дід Іван пошкріб лезом по нігтю, оцінюючи гостроту довгого саморобного ножа із засмальцьованою дерев’яною ручкою, вдоволено хмикнув. Старанно перехрестився на ікони, що висіли під стелею у кутку кімнати й побухав кирзачами геть із хати. До сараю дід підійшов бравурно, а те що руки тремтять, так то, напевне, від старості. По хазяйськи рвучко відкрив двері із щілинами між почорнілих дощок і впевнено зробив крок в напівтемряву. До свинячого загінчика дід підходив вже на так впевнено, нервово покахикуючи (напевне, старече), та ніж в правій руці додавав впевненості.
Тиша стояла така, що було чутно, як у діда бурчить в животі. Свинка, не видаючи ні звуку, забилась в куток, дивлячись повними смертельної печалі очима на ніж у дідовій руці. З-за рідкої перетинки з тонких неструганих жердин раптом почулося тихе й сумне «Му-у-у». Ледве помітне тремтіння в старому дідовому організмі ввійшло в резонанс зі схованими страхами й сумнівами, відразу збільшивши амплітуду коливань. Діда заковбасило на повну, ніж випав з руки.
– А-а-а, хай тобі грець! — Закричав він і вискочив із сарайчика, розмазуючи по зморшкуватих щоках сльози.