1.

…Я ніби й розплющила очі, але темрява режиму «Релакс» не змінилася денним світлом. Віддавши Системі команду «Пробудження», я спробувала підвестись. По пам'яті чіпляючись за високі поручні спального боксу, зловила себе на тому, що під руками лише порожнеча. Навіть не розуміла чи відірвалась спина від поверхні матрацу, чи ні. І чи взагалі, чи було піді мною хоч щось.

Не страх… Якась зовсім інша емоція охопила мене, моє тіло, і все розуміння себе одночасно. Паніка? Жах? Не знаю. Нічого подібного ніколи ще не відчувала. Безпомічність… абсолютну.

«Система: Діагностика несправностей», — подумки наказала, трохи зібравшись з думками, але нічого не сталось. Жодного відгуку ні у свідомості, ні у тілі. Темрява, як і раніше, огортала його, позбавляючи відчуттів.

І що накажете з цим робити? Як вибиратися до людей, якщо єдине, що я можу – думати. Дізнатися що відбувається в такому стані не вдасться. Покликати на допомогу також. Залишається або чекати доки мене знайдуть, якщо взагалі хтось шукатиме рядового співробітника служби доставки, або таки якось вигрібати назовні.

Мене злегка нудило, чи то від паніки, чи то через системний збій, але тішило хоча б те, що в голові не було тиску. Значить я не догори ногами. Спробую себе помацати. Нехай сенсорика і відключена, але якщо сам факт вільного руху говорить про відсутність перешкоди, то на нього і покладатимусь.

Поки я водила руками всюди, куди могла дістатись, мені на думку прийшла ще одна ідея. Мій блок повністю ізольовано від зовнішніх звуків, тому є шанс, що канал прийому аудіо сигналу все ще працює. Щоб перевірити треба щось кинути, чимось гримнути. Але чим, як я навіть не відчую, чи є щось у руках…

Ніколи раніше «Система контролю життєдіяльності» не давала збоїв. І в інструкції не було ані слова про те, що робити у випадку надзвичайної ситуації. Її просто не мало статися. Якщо тільки…

Мене осяяло здогадом, від якого з грудей вирвався судомний видих розпачу. Масований електромагнітний удар — ось що могло вивести Систему з ладу. Але тоді я не єдина, хто опинився у такому становищі, і це означає – ніхто мене не шукатиме.

"Потрібно вибиратися", — сказала я собі та рушила до виходу, орієнтуючись лише на м'язову пам'ять, але одразу ж впала і не змогла підвестися. Ноги відмовились мене тримати, та й ступати по порожнечі виявилось проблематично. Тому я повзла, дуже сподіваючись, що роблю це не на одному місці, а все ж таки просуваюсь вперед.

Мій житловий бокс був не особливо великий, адже жила я одна і більшу частину часу проводила на складі. Тому часу на те, щоб дістатися виходу мало піти небагато. Так я себе заспокоювала.

Кілька разів зустрівшись з перешкодою, але так і не розібравшись з якою саме, я змінювала напрямок і невідомо скільки кружляла по підлозі приміщення, поки нарешті не вперлась чолом, а може й плечем в педаль розблокування входу. Дрібниця, з якої сміялися мої нечисленні друзі, зараз буквально дала мені шанс вижити. Мені завжди було ліньки діставати з кишень руки і механізм відкриття дверей я встановила на рівні стусану черевика.

Все через пару секунд, провалившись головою вперед, я отримала ще й серйозний удар по звукових рецепторах. На щастя, хоча б вони працювали. Жахливий скрегіт, далеке виття, що переходило в скиглення, шелест металевої оббивки і безліч інших звуків врізалися в мою свідомість, доводячи до сказу.

Першим поривом було рушити назад у бокс, але хто б сказав де це назад. Перевантаження аудіо сигналом повністю вибило мене з реальності і, я вже не розуміла де вперед, а де вбік. Мені залишилось лише вибрати найгучніший постійний звук та рухатись орієнтуючись на нього. А ще молитися предкам, щоб не напоротися на своєму шляху на уламки скла чи ще чогось, адже я навіть не зрозумію, що тіло травмовано.

У тому, що підлога, а може й не тільки вона, не буде безпечною – я не сумнівалась. Будівля, в якій знаходився мій бокс, точно зазнала неабияких пошкоджень. Ніколи раніше в загальному коридорі не було вуличних звуків, ось цих — свистячих, завиваючих, які трамбують в легені холод з дорожнім пилом. А ще, я не чула дзижчання електрики, що тече по проводах у стінах. Значить на ліфті не спуститись. Хоча це на краще. Що, якби вхід в шахту був відкритий, а сам ліфт на горі? Як би я зрозуміла, що переді мною фактично прірва? Отже, залишаються сходи. Але як з них не скотитися і не зламати в процесі шию, я так і не вирішила.

На моє щастя, за мене все зробили самі сходи, до яких по ідеї мало бути ще досить далеко. А точніше те, на що перетворилася підлога коридору, по якій я пересувалася наче хробак. Вона стала природним нахиленим спуском на перший поверх. Якби не звук свистячого у вухах повітря, я напевно б і не зрозуміла, що злітаю вниз металевою гіркою.

«Як добре, що будівля вся майже метал», — промайнуло в голові, перш ніж політ припинився. Поки що вдача була на моєму боці. Я жила на другому поверсі і тепер опинилася біля самого виходу. Навіть якщо раніше його тут і не було, зараз достатньо гулкий шум вітру вказував на відсутність дверей, а може й стіни. Але мені то вже без різниці, лише б вибратись.

Хоча, невпевненість в тому, що сунутися на вулицю безпечніше, ніж залишатися всередині, мене все ж таки мучила. Тут захищали хоча б стіни від сонця, що обпалює шкіру, і здатної довести мене до сильної слабкості вологи дощу. Але водночас ця схованка крала б той час, якого в мене, цілком можливо, й немає.

Орієнтуючись на звуки і впираючись плечем в стіну, я доповзла до якоїсь діри, до того самого виходу, та почала несамовито кричати, кликати на допомогу, але у відповідь не отримала жодного людського відгуку. Мені все ж якось вдалося опираючись на стіну підвестися і я нарешті сіла на землю, підтягнувши під себе ноги. Ні, я все ще не відчувала нічого навколо, лише напруження м'язів, по якому й орієнтувалася.

Скільки так просиділа, не знаю. Цілком можливо, я навіть самостійно увійшла в режим «релакс» або він став тепер для мене єдиним з доступних. Раптом зовнішні скрипи, шелест і завивання доповнились гучним перестуком ніг по асфальту і звучний удар долоні по щоці вивів мене зі стану бездумності. Те, що мене вгріли саме по обличчю, я зрозуміла не по відчуттях болю, а лише по тому, як різко розвернулася моя голова, викликавши дискомфорт в шиї та все ж таки легкий біль в середині голови.