Глава 40. Реальність. Борг

– Якого біса?!! Що відбувається? – сполохано кричав Юджин, відразу як прийшов до тями.

Я лише глянув у кут, де причаївся в тіні Грег.

– К-кавінський? – почав запинатись чоловік, коли нарешті побачив мого напарника. 

Він витріщив очі на Грега і повільно повз назад. Прямісінько по ліжку де сидів. Доповз до стіни й завмер.

– Юджин Петрос, – протягуючи, ніби смакуючи кожну букву, промовив Кавінський і підійшов впритул до бильця ліжка та наставив на переляканого чоловіка дуло пістолета. – Ось ми з тобою і зустрілись, Нарцисик.

– Т-ти як тут? Чому? Як ти дізн-нався? – все ще запинався Юджин. – Перестань у мене цілитись. Я ні в чому не винен! – трохи істерично кричав він.

– Якщо не винен, то чого так пітнієш? Га, красунчику? – ніби муркотів Кавінський, а я ніяк не міг второпати що тут взагалі відбувається.

– Грег, – покликав я. – Ми ніби хотіли щось запитати. Ти поясниш мені у чому справа?

– Поясню, любчику, не хвилюйся. А ти не сіпайся. Я до тебе по справі. Будеш вертати мені борг. 

– Який ще борг?! – репетував Юджин. – Я нікому нічого не винен.

– Та невже? А як щодо життя моєї сестри? Ти винен мені життя, Нарцис. І ти віддаси свій борг. 

– Сестри? – перепитав я.

– Так. Цей паскудник був одружений на моїй рідній сестрі. Та він ніколи її не любив. Лиш використовував для власних божевільних цілей. Вже після її смерті я дізнався, що він більше хлопчиків у спідничках полюбляє, ніж жінок нормальних, – скривився Кавінський.

– Вона б все одно померла! Ти ж це добре знаєш!! – продовжував нервово кричати Юджин.

– Не горлань. Я жуки встановив. Тебе тут крім нас ніхто не почує. А ми не глухі. Поки що, – спокійно говорив Кавінський, розмахуючи, незграбно якось і на всі боки, пістолетом. 

Це вже навіть мене почало нервувати.

– Ти скористався нею. І тепер ти винен мені життя. Своє або чуже, обирати тобі, – продовжив Кавінський.

– Ти божевільний, – замахав нервово головою Петрос.

– Навіть не заперечую цього, аахахах, кхе, кхе, кхах, – закашлявся Грег і сів на м'який стілець навпроти ліжка.

– Він убив твою сестру? – почав здогадуватись я.

– Гірше, – хрипко відповів Кавінський. Кашель його ще не відпустив. – Він використав її для своїх експериментів. 

– Вона погодилась!! Мег дала письмову згоду! – знову кричав Юджин. 

– Та стули ти пельку, – відмахнувся від нього, як від комахи якоїсь, Кавінський. – Встигнеш ще своє слово сказати. Мегі моя успадкувала рідкісну хворобу. Не буду вдаватись у деталі та скажу лиш те, що з нею можна прожити не більше сорока років. Ця тварюка одружилася з нею коли їй було тридцять п'ять, а через чотири роки вона одна з перших перейшла в Систему їхню кляту. Знищила себе добровільно, щоб протестити демо версію їхньої масштабної махінації з людськими свідомостями. 

– То твоя сестра у Системі? – промовив здивовано я. 

Що ще ми не знаємо про цього старого бандита?

 – Ні, – прогарчав Грег. – Тоді стався збій, а їхні сервери полетіли. Першоджерела накрилися і кілька десятків свідомостей більше не вийшли на зв'язок. Моя Мегі даремно віддала життя…

– Не даремно! Ми зробили висновки з тієї ситуації. Пропрацювали наші основні помилки. Створили ще кілька сотень різновидів штучного інтелекту для підтримання життєдіяльності свідомостей у такі критичні моменти. Проробили чіткий алгоритм дій і підстрахувались з усіх можливих сторін. Той збій був потрібен для вдосконалення, – нервово тараторив Юджин. 

Він навіть набрався сміливості й відліпився від стінки ліжка та сів на його краю. 

– Вона б ще могла жити! – гаркнув Кавінський.

– Від сили рік? – скептично відповів Петрос. 

– Ти забрав у неї цілий рік. Я вже тоді знайшов ліки. Вони б дали змогу їй прожити ще як мінімум п'ять років. Прогнози були хороші, а ти вмовив її, наобіцявши дурниць, які не зміг реалізувати. 

– Так. Я не думав, що все для неї закінчиться погано. Але ж скільки свідомостей можуть тепер продовжити своє існування завдяки Мег! Комусь треба було йти туди першим. І Мегі усвідомлювала ризики. Ми говорили з нею про це. Тут їй було важко, Грег. Вона постійно думала про смерть, яка невпинно насувалася на неї. Вона хотіла звільнитись…

– Закрийся! Стули свою пельку!! Це ти її вмовив. Ти капав їй мед на вуха. А моя довірлива сестра кохала тебе. Ти, паскудник, чому сам не поліз у Систему?

– Бо я творець. Ми повинні вести контроль ззовні. Прийде час і я перейду, але зараз я потрібен тут. Багато ще треба моментів пропрацювати, – вже доволі спокійно говорив Юджин. Тоді як Кавінський просто закипав від люті. Вони ніби місцями помінялись. 

– Слухай сюди, творець, – виплюнув Грег, знов направляючи пістолет на Юджина. – Про свої досягнення комусь іншому будеш розповідати. Я тобі зараз говорю конкретні речі, а ти відповідаєш мені чітко. Інакше по он тій білій стіні позаду тебе скоро будуть стікати твої вчені мізки. Ферштейн?! – прогиркав Грег. 

Юджин аж руки підняв угору і махнув головою, заздалегідь з усім погоджуючись.