Глава 39. Система. Дана.

– Якщо іншого виходу немає, тоді я буду боротись. Пройду випробування і зламаю систему, – промовила максимально впевнено до цього вампірюги, який надумав поглинути мене. Страху не було. Лише єдине бажання вирватись з цього пекла. – Раджу не надіятись на якесь там поглинення, бо я здаватись не збираюсь.

– Навіть і не сумнівався у цьому, – хитро посміхнувся цей розвинутий індивідуум. Дивна річ, та коли я визначила його для себе як Дракулу, він так і сприймався тепер мною. Якийсь такий збірний образ усіх варіацій Дракули, які я встигла побачити за роки свого життя. Підлаштовується гад. 

– Що я повинна зробити? – вирішила не тягнути я.

– Є ще деякий нюанс, про який я зобов'язаний тебе попередити до початку нашого з тобою експерименту. 

– Знову закон свободи вибору? – здогадалася я.

– Так. Саме він, – розвів руками Дракула.

– Ти такий правильний? Дотримуєшся усіх законів? – дивно було розуміти, що цей індивідуум, який хоче в буквальному сенсі зжерти мою свідомість, такий вже законослухняний.

– Не усіх, а лише тих, за невиконання яких мені може прилетіти віддача. 

– Від кого?

– Від мене самого, – посміхнувся Дракула. – Не намагайся це зрозуміти, Таня. Ти звикла до зовсім інших систем підпорядкування і поки тільки їх ти й пам'ятаєш. Все водночас і складно і просто. Є закони, які ніхто не наважиться порушувати. Закон вільного вибору один з таких. 

– Добре. Припустимо що так. Що ще мені треба знати про випробування? – запитала, змирившись з тим, що деякі речі так і залишаться незрозумілими для мене. 

Він раптом витягнув з кишені грального кубика і простягнув його мені.

– Кидай, – дав наказ.

Я підкинула кубик і мені випала цифра п'ять.

– П'ять... не так і багато, – промовив задумливо Дракула. – Пояснюю. Ти підеш у підсвіт ЗС. "Збій системи" повна його назва. Там в тебе буде п'ять сформованих матриць життя. Не твого життя, Таню. Ти можеш стати будь-ким насправді й не пам'ятатимеш себе в тій матриці. Все, що залишиться від твоєї свідомості, це твій вольовий характер, але не думай, що він у певних обставинах проявиться так, як ти звикла. Все може статись, Таня. 

– І що мені там треба буде робити? Якщо я не пам'ятатиму хто я, то як зможу вибратись звідти?

– Ти не пам'ятатимеш, Таня, але це все-таки будеш ти, хоч і з іншими характеристиками, це все ще ти будеш. Ви, люди, часто ці якості своєї свідомості душею називаєте, або деколи підсвідомістю, шостим чуттям, інтуїцією. Те, що невід'ємне від тебе, залишиться з тобою. І все, що тобі треба зробити у кожній матриці – це обрати себе.

– Як це розуміти? 

– Розумій як хочеш. Я не повинен тобі пояснювати. Моє діло сказати правду, а твоє зробити вибір. 

От… хробак. Хитрий хробак.

– Можеш думати про мене як тобі заманеться, але вибір все одно треба зробити. 

– В мене немає вибору, але звісно дискутувати з тобою про це марна справа, – зітхнула я важко, розуміючи невідворотне рішення. – Веди мене у той підсвіт. Я все одно обираю боротись. 

– Добре. Я був упевнений, що ти так і відповіси. Ходімо.

Він підвів мене до дверей з табличкою “ЗС”.

– П'ять разів обереш себе і на шостий запустиш зворотний процес повернення свідомості у власне тіло, – промовив він перед тим, як відчинити двері. – А якщо хоч раз помилишся, ми станемо з тобою єдиним цілим, вольова дівчинко. 

Мені стало так неприємно, що я не втрималась і скривилася, немов тільки но лимону скуштувала. 

– Сподіваюсь, цього не станеться.

– Сподівайся, – останнє, що я почула від того дивного індивідуума, якому сама дала ім'я Дракула. 

А далі біле світло і повне забуття…

– Обирай!! – кричав на мене мій розлючений чоловік. – Невже так важко? Або я або вони!

Мені ще ніколи не було так погано. Я так його кохаю, у нас хороша сім'я і любий, довгоочікуваний синочок. Ми справді щасливі. Та є одне але між нами…

– Любий. Зрозумій, будь ласка. Це мої подруги з дитинства. Ми рідко маємо змогу зустрітись. Чому ти так поводиш себе? 

– Вони шльондри, які у тридцять років не мають ані сім'ї, ані дітей. Дана, ти маєш зрозуміти, що ваші шляхи давно розійшлися. Про що ти будеш з ними говорити? Про їхніх чергових коханців? Ти мама, ти хороша дружина. Тобі й задарма такі подруги не треба! – кричав він ніби зрозумілі речі і я погоджуючись махала головою. 

Так. Лілі й Стелла поки що не одружені, в кожної кар'єра та робота на першому місці, але ж вони завжди підтримували мене. І ми й досі спілкуємось з ними по мейлу. А сьогодні вони нарешті приїхали в місто і я так хотіла хоч на годинку вирватись до них на каву. Але Лео, мого коханого і доброго чоловіка, ніби підмінили й він вже годину кричить, щоб я нікуди не йшла. 

– Ти маєш рацію, любий, в нас зараз мало спільних тем. Але вони завжди були мені як рідні, як сестри мої.

– Не приведи Господь таких сестер, – відмахнувся від мене Лео. – Я ледве приїзд твоєї мамці терплю. А якби в тебе ще більше родичів було, то точно не витримав би.