Глава 38. Реальність. Нарцис

– Я на таке не підписувався, – буркотів під носа я, намагаючись почухати ліву ногу так, щоб ці кляті панчохи не порвати. 

– Знаю, крихітко. Та що поробиш, – розвів Грег руками. – Я для ролі транса вже старий, істеричку з Тріксі не рахуємо, а Мая дівчина. Лишаєшся тільки ти, Рік.

– Що це взагалі за план такий? – дратувався я, смикаючи коротку спідницю. Вона підстрибувала від кожного мого руху. А ця липка помада на губах доводила мене просто до сказу. Як ото дівчата виживають? Ще й голова під перукою чесалася.

– Класичний план. Впіймати рибку на наживку, – знизав плечима Кавінський. – Юджин Петрос має ідеальну репутацію, але є в нього одна слабкість. Полюбляє мій знайомий хлопчиків у коротких спідничках. І саме для цього він під прикриттям та без звичної охорони ходить у цей милий клуб по інтересах, – Грег тицьнув пальцем на неонову вивіску “Рожеві єдинороги”.

– Добре. А звідки ти знаєш, що той збоченець зверне увагу саме на мене? 

– Бо я зробив з тебе цукерочку саме на його смак, – бридко прицмокнув Кавінський. – Іди вже. Він скоро приїде, а тобі ще треба зайняти вигідне місце за барною стійкою. Я чекатиму на вас у номері. Давай, краля, не підведи.

– Почекай, – він штурхав мене в спину, підганяючи швидше рухатись до входу, а я капець як не хотів туди заходити. Щось зовсім по-іншому уявлялося мені те викрадення. 

– Та що ти як дівчинка маленька пручаєшся, – реготав Грег. 

– Просто ще раз нагадай мені для чого це все треба?  

– Для нашої головної цілі, – роздратовано промовив Кавінський. – Юджин цей якраз працює у відділі секретних та експериментальних розробок в одній з корпорацій Системи. Це ж найкращий варіант для нас, хіба ні? 

– А чому ти просто не можеш зустрітись з ним і вимагати повернення боргу?

– Бо його охорона мене не підпустить. А якщо й виловимо його, то він удасть, що не розуміє про що я взагалі. Це хитрий слимак і з ним звичайні методи не спрацюють. Все. Годі язиками чесати. Іди. Я через сережку дам тобі знати що він тут і в чому вдягнутий. Потім діло за тобою. І пам'ятай, що це фактично наш єдиний шанс посунутись у перед в ділі Тані. 

– Та пам'ятаю я, – зітхнув важко й пошкутильгав на підборах, які ще й малі мені були, до входу у клуб.

– Рік, – окликнув мене Грег та відправив мені, сволота така, повітряний поцілунок. – Вирівняй спинку, кицюня. 

Що я міг тут вдіяти? Просто показав йому стародавній знак невдоволення. Середнього пальця тицьнув. 

На вході показав квиток постійного клієнта (де тільки цей жучара все дістає. Можливо й сам колись тут в панчохах тусувався) і мене відразу пропустили всередину. А там панувала атмосфера гамірного хаосу. Музика, неонові промені, напівголі дядьки і танцюристи в латексних костюмах на мінісценах, встановлених по центру зала. 

Трясця. Як дістатись барної стійки взагалі? Я поки рухався, зловив шалену панічку. От реально не думав, що колись так сильно боятимусь за свій зад. Всі, хто кидав на мене оком, як не підморгували, то відверто, нахабно облизувались. Бррр

– Дайте щось міцне, – попросив бармена, як тільки дібрався до вільного стільця.

– А тобі скільки років, сонечко? – защебетав з виду ніби нормальний мужик. Та його погляд на мої напомаджені губи говорив про інше. 

– Мене пропустили, тож будь певен – вік допустимий, – відверто брехав я. 

Бармен наколотив якусь гидоту і я випив одним махом, сподіваючись, що воно хоч трохи заспокоїть мій мандраж. На що тільки підписався.

“Цукерочка, ти як там?” – почув голос Грега в себе у вусі, але промовчав, щоб не привертати зайвої уваги.

“Короче, наша рибка вже у клубі. На ньому яскраво-рожева сорочка і чорні, шкіряні штани. На голові чорний капелюшок з вуалькою. І ще в руках маленька, шкіряна сумочка чорного кольору. Думаю він там презервативи носить, ахахах. Та не трясися. Ми не дамо твою дупку образити” – Кавінський завершив зв'язок, а мені лишалося тільки скривитись, відганяючи від себе чергового “залицяльника” заготовленою фразою: “Я чекаю на супутника”

– До нас завітав новенький? – почув позаду себе хриплий голос. 

Обернувся і мало не звалився зі стільця. Рожева сорочка, шкіряні штани й дурнуватий капелюшок, з маленькою сумочкою через плече. Все це було одягнено на шафу. Інакше й не скажеш. Ось чому Грег відмовлявся шукати голограму цього Юджина. Та якби я знав з яким громилом матиму справу, то нізащо б не погодився на це діло. Він же мене у бублик скрутить раніше, ніж Грег встигне пістолета витягнути. 

Серце забилося десь у п'ятках, але шляху назад не було, тож довелося посміхатись йому. 

– Так. Я вперше тут. Трохи лячно, якщо чесно.

– Ой, та не переживай ти так. Як тебе звати? – Юджин сперся на стійку, відверто мацаючи мене поглядом. 

Щоб я хоч ще раз так на дівчину дивився. Виявляється це дуже неприємно. 

– Рік…Ріколетта, – мало не спалився я.

– Яке цікаве ім'я. Буду називати тебе Ріккі, не проти? 

– Не проти, – опустив очі до підлоги. Ну типу ніяково мені, а не гидко.

– А я Нарцис. Що будеш пити, Ріккі…