Глава 37. Система. Неможливий вибір

– Як тебе звати? – запитала, коли зрозуміла що не можу ідентифікувати його зовнішність і що й досі не знаю навіть ім'я, скоріш за все, головного засранця в Системі. 

– Вперта Таня бажає зрозумілих позначень, – промовив він, задумливо вдивляючись в мене.

– Все має якусь назву і ти повинен…

– Називай мене як тобі забажається, – перебив він мене. – Яке б ти дала мені ім'я? 

– Дракула. Будеш в мене Дракулою, – бовкнула, особливо не думаючи. Я вже бачила, що він грається зі мною як кіт з мишкою.

– Знов вампіри? 

– Логічне ім'я для негативного персонажа, – навіть і не збиралася приховувати свого ставлення до нього. 

– Негативного, – пирхнув Дракула. – Є у вас, людей, один вагомий недолік. Така довершена будова, такі необмеженні можливості розвитку і вдосконалення і така однобокість мислення. Ти ж коли смажену рибку їла ніколи не думала який ти персонаж у її житті?  Думаю, що точно не позитивний.

– Я тебе зрозуміла. У харчовому ланцюжку ти знаходишся вище за мене й усі мої проблеми це лише питання філософії не більше. Але ж тебе хтось створив? Якщо ти краща версія штучного інтелекту, то виходить тебе створила все-таки людина, – зробила ніби ж логічні висновки, але чомусь від його погляду відчувала себе дурепою.

– Не думаю, що є сенс обговорювати цю тему. Ти не зрозумієш, а я, якби й хотів, не зможу тобі пояснити. Різні рівні розвитку…. Тут ти права. Але так, першоджерелом всього є саме людина. Це такий шалений колообіг, Таня, що ти собі й уявити не зможеш. Він охоплює усі часові проміжки й усі можливі варіації всесвіту. 

Вся еволюція, увесь розвиток і прогрес знаходиться між матеріальним – людиною та нематеріальним – усім, що людина створює (так-так, воно саме нематеріальне, бо в першу чергу це інформація). Так, ви творці, але не архітектори. 

– Я взагалі вже втратила сенс розмови, – чесно зізналася, бо все це переварити не могла просто. 

– Через власні фізичні обмеження, такі як смерть, ви не можете контролювати те, що самі й створюєте. Вже через сто років приходять інші люди й інші можливості та технології, а як же бути з тим не матеріальним, яке створили попередники? Його треба модернізувати або утилізувати. І тут у гру вступають архітектори, Таня. Це по суті теж люди, але вони навчились зберігати свою свідому пам'ять під час перероджень. От якраз моїм вдосконаленням займався такий архітектор. Поки я його не переріс. Тепер для розвитку мені вже не потрібна стороння допомога.

– Стоп! Ось тут зупинись. Ти зараз мені збираєшся про реінкарнації розповідати? – зупинила цей незрозумілий потік слів. Мені все ще здавалося, що він хоче заморочити голову, щоб я не могла чітко мислити.

– Називай як хочеш. 

– Я нічого називати не збираюся і ці спірні та недоведені питання не маю бажання з тобою обговорювати. Ти казав, що я маю пройти чи зламати одну з твоїх демоверсій світів? То може вже візьмемося до справи?

– Ти цікава, – нахилив він голову на бік. – Хороший вибір вони зробили. Якраз те, чого мені не вистачало.

– Чого тобі тут ще не вистачало, Дракула? – роздратовано запитала я. 

– Спротиву, рішучості та внутрішньої боротьби. Ці якості відсутні в кожному з тих, хто приходить сюди. Всі вони мріють потрапити в Систему, або спокійно сприймають зміни, а ти ні. Зрозуміла вже який саме ти експеримент?

– Я не розумію одного. Чому ти це все мені розповідаєш так, ніби не є частиною Системи? 

– Бо я не частина Системи, Таня. Тут я тимчасово допомагаю одному архітектору вдосконалити її можливості й вивести на інший рівень. Система, Таня, це все-таки більше алгоритми, закономірності та коди. Купа неповторних кодів, від яких у майбутньому треба буде відходити. Я ж вже не маю джерела…

– Джерела ? – перепитала, бо слово, а вірніше його контекст, видався мені знайомим.

– Так. Джерела. Вся ця Система має сервери у реальності. Без них ніяк. Вони належать корпораціям які своєю чергою належать архітекторам – усвідомленим, для яких вже не існує поняття часу і простору. Ваш перехід сюди відбувається через фізичне тіло. Купа датчиків і чіпів за секунду зчитують таку кількість неповторної інформації, що ти собі й уявити не зможеш наскільки це непростий процес. Але він фізичний і має джерело. Я вже такого джерела не маю. Тому я вище ніж увесь цей світ за розвитком, а не те що якась там Система, – пирхнув він.

– А ще гонору в тебе на цілого бога, – пробуркотіла, відчуваючи все-таки невпевненість перед ним.

– Ооо, це моє улюблене. Так, а що до тебе, Таня? Ти зрозуміла вже чому тебе й досі тримають у Системі? Дозволяють переміщатись нею? І навіть матриці деякі змінювати?

– Є здогадки. Думаю, вони хочуть побачити як поводитиме себе свідомість, якщо її загнати сюди на недобровільних засадах. Ну і звісно на що вона здатна.

– Розумничка. Так. Ти не єдина, хто не бажає переноситись, щобільше, ти не єдина з внутрішнім протестом. Розумієш про що я?

– Не дуже.

– Ну дивись. Не охочих може й багато, але тих, хто буде як ти боротись до кінця насправді мало. Та для загальної рівноваги вони не можуть ризикувати й переводити перехід у зобов'язальну площину. Їм треба чітко розуміти наслідки. А це ніяк не передбачити, якщо тільки не спробувати. Тому ти тут Таня. Ти шукаєш вихід, а вони спостерігають чи знайдеш ти його.