Глава 35. Система. Ярлики

– Енергія? – Перепитала зовсім не розуміючи цього дивака. – В якому сенсі? І хто такі ці збирачі та джампери?

– У прямому, Таня. У прямому сенсі. Ти людина сучасних технологій і не можеш мислити більш глобально. За рамками нашої реальності й Системи. Я ж хоч і знаю дещо більше, але певен, що навіть якщо зараз тут лекцію вам прочитаю, все одно ви нічого не допетраєте. Скажу тільки що збирачі більш небезпечніші ніж джампери…

– Я просто не можу зрозуміти як він може претендувати на чиюсь енергію в Системі? – Перебила його. 

– Ахахах кхе кхе кхе, трясця, хоча б тут не кашляти, а ні, – хрипів цей Кавінський. – Дивись, я хворий у реальності, а закашлявся навіть тут, у вірт-кімнаті. Чому, запитаєш ти? 

– І чому? – Запитала не я, а Рік. 

– Тому, що все тут, – він показав на свою голову. – У нашій свідомості. Тут і хвороби й енергія і… фізичне життя.

– Це якась каша, чесне слово, – пирхнув Рік.

– Деколи я забуваюся, що в Системі. Що це… не реальність. Тут… інколи тут все точно так само відчувається, як і там… у вас, – вимовила те, в що й самій не хотілося вірити.

– Ти відчуваєш своє здорове фізичне тіло, можеш доторкнутись до себе, хоч насправді воно десь скалічене лежить під апаратами, – для чогось додав Кавінський.

– Так. Аааа, – я схопила себе за голову. – Це не можливо усвідомити. Це… неправильно.

– А звідки ти знаєш? Звідки ти знаєш, Таня, що правильно, а що ні? Просто тому, що ти зростала у певному інформаційному середовищі? 

– Ні. Це щось інтуїтивне. Не пов'язане ні з інформацією, ні навіть з думками. Смійтеся з мене, але я серцем чи душею… трясця, так я вірю в її існування і відчуваю, що ця Система це не правильно. Так не має бути! 

Чому я кричала сама не розумію, але емоції розривали мене на шматки. Можливо і справді від цих стрибків я вже не можу мислити нормально. 

– Слухай мене, Таня. Слухай і запам'ятовуй, – Кавінський змінився в обличчі. Від дурнуватого дивака нічого не залишилось. Тепер переді мною стояв справжній мільярдер. Погляд зосереджений і хитрий, постава впевнена і голос пронизує наскрізь. – Енергія твоя не в тому тілі, що десь там лежить. Вона у твоїй свідомості. Енергія й унікальний життєвий досвід кожної свідомості – ось справжній скарб для них. Не для людей, Таня. Система це інструмент, так само як і відома тобі реальність це інструмент. Один більш вдосконалений, а інший застарілий… Більше нічого пояснювати не буду. Щоб вижити, тобі у пастці збирача треба слідкувати за думками, за емоціями, за кожним своїм рухом. Він вигадає для тебе найсолодше задоволення або найважче випробування. Пам'ятай – і те, і те це твоя загибель. Ти там оголена, чистий згусток смачної енергії. Пам'ятай це…

Я хотіла так багато ще запитати. Треба було ще скільки всього обговорити та мене вирвало звідти знову у Систему, у кабінет до “Мандрівника”

– Побачення закінчено, – єхидно промовив чоловік. – Твій час вичерпано, Таня.

– Звучить дещо моторошно і неоднозначно, – пробубоніла під ніс.

– Однозначностей не існує…

– Так так так. Я зрозуміла, що ти розумний індивідуум звідкись там і ти щось від мене звісно хочеш. Але перейдімо на мою мову. Ну знаєш, таку, для людей з обмеженим мисленням. Бо голова моя кипить і якщо я зараз почну скакати тут макакою, бо з'їду з глузду, то тобі від того не буде ніякого зиску. 

Психанула. Просо вже не витримала тиску незрозумілої інформації. Скільки можна? Я маленька дівчинка, яка просто хоче повернутись у своє тіло. Я хочу додому. Нащо мені вся ця дурня? Ще трохи й відчуваю, що мені доведеться всесвіт від прибульців якихось рятувати. Безглуздя якесь.

Раптом примітила ледь помітну посмішку на обличчі незнайомця і відразу згадала слова Кавінського про самоконтроль. Я роздратована. І це якось саме по собі вийшло. Я нервую навіть не контролюючи потік своїх емоцій. А він… Він їх Збирає. 

Глянула йому в очі й не вигадала нічого кращого, ніж заспівати про себе дитячу пісеньку-руханку. Бездумно собі наспівувати, не промовляючи ні слова. І вже через хвилину мій стан вирівнявся. Нейтральність. Беземоційність. Ніяких зайвих думок. І ледь помітна  посмішка вже тепер на моєму обличчі.

– Розумна дівчинка. Сама здогадалась чи друзі з реальності підказали?

– Що ти енергетичний вампір? – Запитала прямо.

– Ахахах, людські назви завжди мене веселять. Ви все прагнете позначити, всьому дати опис та пояснення.

– Це погано? 

– Це просто по-вашому. Але ти трохи неправильно все розумієш. Якби я хотів тебе знищити, то зробив це у ту ж секунду, як тебе закинули до мене.

– Закинули? – перепитала я.

– Ти ж не думаєш, що сама собі стрибаєш по Системі?

– Вже не думаю.

– От і розумничка.

– Ти останній? 

– Чи я останній на твоєму шляху? 

– Так.

– І так і ні.

Пісенька. Я співаю пісеньку і не нервую.

– Як це зрозуміти? Ти відпустиш мене? Уведеш коди?

– Ні, Таня. Звідси ти зможеш вибратись тільки через мій підсвіт у цій Системі. Якщо зрозумієш як його побороти чи зламати, обирай що тобі ближче.