Глава 34. Реальність. Два в одному

У вірт-кімнаті Таня з'явилась трохи пізніше, ніж ми домовлялись і за цей час Кавінський, який теж “пішов” зі мною, просто наче навмисно дратував мене своїм хвилюванням. 

Ніби він не впливовий мільярдер і мега бандит, який тримає оборону від Системи у великому місті, а маленький, не впевнений у собі хлопчик. Прищавий підліток. Мої вмовляння, що там звичайна дівчина, а не супергероїня якась, не діяли від слова зовсім. 

Але нарешті вона з'явилася і це божевілля скінчилось. Ну майже. Думаю Кавінський і божевілля це тотожні поняття

– Привіт, – радісно посміхнувся їй. 

– Привіт, – відповіла дівчина, підозріло поглядаючи на Грега. Вигляд у неї був дивним якимось. Бачив колись такий одяг на картинках старезних книг Маї. 

– Ти там що, в середньовіччя якесь перенеслася? Чи у давню Грецію? – Поцікавився в неї.

– Гірше, – тихо відповіла вона, не зводячи очей з Кавінського. 

А той взагалі розчервонівся як бовдур і таку божевільну посмішку натягнув. Господи. Дорослий чоловік же. При смерті вже, можна сказати, а так ніяковіє. Це щось не реальне просто. Хто б мені про таке розповів, я б довго сміявся і ніколи б не повірив. 

Та певно я б не повірив навіть у те, що буду коли-небудь знаходитись поруч з Кавінським. А про спільні справи я взагалі промовчу.

– Таня це Григорій Кавінський, мільярдер з Лас-Вегасу. Він нам тепер допомагає з твоєю справою й от… Захотів познайомитись з тобою.

– Дуже. Дуже приємно бачити тебе Таня, – Грег емоційно стиснув дівчину в обіймах.

– Я нічого не розумію, – промовила Таня, коли Кавінський нарешті відчепився. – Ви зараз де? 

– Ми в тебе вдома. Нарешті дісталися, – відповів їй,

 А Кавінськй вставив своє слово:

– Завдяки мені дістались. Шансів у них не було. Але добре, що вони натрапили на мене. Це й врятувало їх місію. Тепер можеш не хвилюватись. Реальність на мені. Як треба буде то й тіло твоє викрадемо. Ахахах. Кхе кхе кхе.

– Можна поцікавитись? – Звернулася Таня до Грега.

– Звісно. Питай, – він весело посміхнувся їй, розвівши руки в сторони. Типу я ввесь твій.

Трохи побувши поруч з Кавінським, я вже звик до його дивної манери поведінки. Тож тільки можу собі уявити про що зараз думає Таня.

– Навіщо вам це? Навіщо ви допомагаєте Ріку. Я чула про вас раніше... Чудово знаю хто ви. Ніколи не повірю, що така людина як ви робить щось безкорисно.

Я ніколи певно не перестану захоплюватись її відвертістю і прямотою. Ця дівчина скаже все що думає прямо в очі. Без зайвих слів та розшаркувань. Чітко і по ділу.

– Ти така, як я собі й уявляв, – промовив задумливо Грег. – Думаю в тебе справді є великі шанси вибратись звідти. Вольовий характер тобі в цьому допоможе. А щодо твого питання… Тут ти права.  Я з тих покидьків, які все роблять заради своїх егоїстичних цілей. В мене є абсолютно все, Таня. Все, чого б я не забажав. Навіть влада в мене є. Але мені стало цього мало. Я захотів відчути себе живим, Таня. А знаєш коли ми відчуваємо себе живими?

– Коли? 

– Коли боремось. Ти будеш живою доти, доки будеш боротись. І навіть зараз, перебуваючи у Системі, відокремлено від власного тіла, ти, Таня, набагато живіша за тих, хто й досі тут, у реальності, існує. Бо вони прийняли правила гри, а це означає теж саме, що й померти. А ти ні. Навіть там ти ще жива. Вони всього лише живі мерці з одною ціллю – існування заради генерації майбутнього у Системі. Тому я тут. Хочу наостанок свого нікчемного й пустого існування відчути себе по-справжньому живим. Трохи поборюся з тобою пліч опліч, смілива дівчинко.

– Я вже не впевнена, що в мене щось вийде, – важко зітхнула дівчина, вириваючи мене з власних невтішних думок.

Грег своїми словами зачепив щось болюче в мені. Мрія жити в Системі нікуди не поділася, але сумніви щодо правильності моїх цілей починали підкрадатись до мрії всього мого життя. Живі мерці...  

– А що трапилось? – Поцікавився в неї.

– По-перше, я зрозуміла, що рахуюся таким собі експериментом для системників. Не знаю які цілі переслідують розробники, але вони “ведуть” мене. Я там стрибаю, бо мені це дозволяють робити й… Я вже не впевнена, що знайдеться якесь рішення…

– Знайдеться, – впевнено відповів Кавінський. – Те, що ти експеримент це не новина для мене. Але от що я тобі скажу. Саме це слово “експеримент” не передбачає продуманого фіналу. Тобто ні суб'єкти, ні об'єкти експерименту не можуть з точністю знати чим він закінчиться. Значить шанс існує. Все можливо поки не доведено інакше.

– А ви маєте рацію, – вперше за увесь час посміхнулася Таня. – Та й окрім вперед, в мене іншого шляху немає. Поборемося ще. 

– Ти там зараз де? – Поцікавився я.

– Мені здається, я зараз на фініші. Знаєш, як у грі? Треба побороти головного монстра, щоб вийти у фінал. Я поки ще не знаю хто він, але те що ця істота найдивніша з усіх можу сказати вже зараз. Не людина. Це точно не людина. Як мінімум не звичайна людина...

– Заливав тобі про інші світи? – раптом буденно поцікавився Грег.

– Щось у цьому роді. Ви знаєте його? – Шоковано запитала Таня.