Глава 33. Система. Мандрівник

– У Системі не може бути помилок, Таня, – голос цього чоловіка був якимось таємничим. Чи можливо я просто вже дахом їду. 

– Може. Я перша.

– Тоді тебе б видалили за долі секунди, – впевнено говорив чоловік, відкриваючи двері, біля яких і стояв весь цей час.

В обличчя вдарило яскраве світло і я зажмурилася від болю в очах. А ще майже фоном примітила, що в цій матриці всі відчуття більш насичені. Пробіглася і просто розширюються очі від власного серцебиття. Яскраве світло і біль пронизує голову. Все по максимуму.

– У вас можливо є якесь інше пояснення моєї тут присутності? — нарешті промовила я.

– Думаю нам варто піднятись до мого кабінету і там вже спокійно поговорити, – він галантно показав рукою на вихід і сам перший пішов у яскраве світло. 

Різниця між приміщеннями була разючою. Я ніби у часі й просторі перескочила, потрапивши з давнього, історичного періоду у сучасний, білий коридор, обладнаний датчиками руху, пожежною сигналізацією та купою сенсорних дверей, з проєкціями та назвами приміщень за ними.

“Гросмейстер”, “Голод”, “Лабіринти”, “Адаптація”, “ЗС”, “Азарт”, “Архітектор” – всі ці назви я читала поки ми йшли до ліфта. І попри те, що підіймались ми недовго та, як і в будь-якому сучасному ліфті, невідчутно, цифра на панелі говорила мені, що ми зараз на шістсотому поверсі. 

Оце він тут напрограмував собі. І головне питання як? Бо у сучасному світі найбільша будівля налічує триста сорок поверхів. А наскільки я знаю, матриці Системи повинні мати логічні обґрунтування. 

Приміром якщо я начиталася книг про магічні світи, це не допоможе мені насправді створити собі матрицю, де основою світу буде магія. Просто тому, що треба наукове обґрунтування.

В мене не може вилітати з руки вогонь тому, що моє тіло, в якому й зародилася моя свідомість, не пристосоване до великих температур. 

Або хіба що просто як Лис, створити собі гру, яку свідомість добре знає, і постійно жити в ній. Та це підійде тільки для схиблених геймерів, які вже в реальності втратили прив'язку до справжнього життя.

В інших випадках все повинно мати якесь обґрунтування, інакше штучний інтелект Системи не зможе згенерувати потрібну матрицю і постійно буде видавати помилку, а системники не погодяться під'єднувати вашу свідомість до бракованої матриці. 

В реальності багато разів чула такі розмови. Де люди скаржились на такі помилки й довго шукали рішення для них. 

Тому мені й цікаво як він згенерував аж шістсот поверхів. 

Ми пройшли у його кабінет, до самої стелі нашпигований різноманітною технікою та специфічними приладами, які відразу вказували на те, що власник кабінету і певно що цього світу є професійним хакером. 

Таких зазвичай саджають за ґрати, а не дають можливість жити королем  у Системі. Саме такі хакери у сучасному світі вважаються злочинцями номер один. Через те, що вони, як казалося у новинах, перешкоджають та сповільнюють глобальний розвиток світу через псування репутації корпорацій, які дотичні до утримання та забезпечення роботи Системи. 

Все просто. Вони лізли не у свої справи й зазвичай зникали безслідно або отримували довічне ув'язнення. Але й були успішні хакери. Той же канал зв'язку “Недитячі ігри” створений саме такими профі.

– Проходь, сідай. Можливо вже маєш якісь питання до мене? – Безпечно поцікавився цей хакер із зовнішністю та манерами галантного джентльмена королівських часів.

– Я думала запитання будуть до мене, – відповіла, сідаючи на зручне, чорне крісло. 

– Вони є, але навряд чи ти зможеш на них мені відповісти. Тому почнемо з тебе.

– Шістсот? – Моє перше питання було очевидним. 

– Цікаве формулювання. Типу промовила лише цифру замість “Якого біса? Як це можливо? Як ти створив необґрунтовану в реальності матрицю?”, – Чоловік ляснув у долоні й весело засміявся. 

“Маніяк. Черговий вірт-маніяк” – подумала я, але поки посміхнулася йому у відповідь. 

– Просто я і в реальності не був звичайною людиною, Таня.

– Ти хакер. Я бачу вже, – вказала поглядом на усі хакерські примочки.

Я в них не дуже щоб розбираюсь, але відрізнити чисто візуально звісно можу.

– Хакер це поняття застаріле і дуже обмежене. Я б сказав, що це лише частинка, малесенька складова мене. Зараз я тебе або здивую, або можливо заплутаю. Я такий самий мандрівник як ти, Таня, але початок моїх мандрів далеко не у цій Системі й навіть не у звичній для тебе реальності. 

– Хочеш сказати ти прибув з майбутнього? – скептично поцікавилася, бо вже просто давно не вірила у ці казочки.

– Ні. Щобільше, ніякого фіксованого майбутнього взагалі не існує. Це стереотипні вигадки обмеженого мислення. 

– Тоді ти правий. Я заплуталась, – відповіла йому, зовсім не розуміючи, що він намагається мені прояснити.

– І не дивно. У твоєму понятті існує реальність де ти народилася й усвідомила себе та Система, куди перенесли лише твою свідомість, без звичного для тебе фізичного тіла. А в моєму розумінні таких реальностей та Систем існує нескінченна безліч. Деякі знаходяться паралельно, деякі вище, а є ще й нижче. Я один з небагатьох, хто знайшов вихід з дуальних псевдоутворень. Тому зараз мандрую от без обмежень, – він знову посміхнувся, розвівши руки в сторони.