Глава 26 Реальність. Мрія ціною життя

Коли я закінчив розповідь про Таню, Кавінський продовжив мовчати, тарабанячи пальцями по бильці свого крісла.

Помітно було, що він щось обдумує. Всі мовчали разом  з ним. Ніхто не смів і рипнутись без його на те дозволу. Тільки Меланія тихенько пихтіла від нетерплячки. 

– Оце дівка! – Раптом вигукнув Грег і зареготав. – Оце я розумію, справжній спротив. Вже там, а все одно воює з цими гадами. 

– Бідна, бідна дівчинка, – улесливо додала Меланія. 

Я видихнув. Спрацювало. Просте твердження, яке вчасно виникло у моїй голові, спрацювало. “Ворог мого ворога мій друг”. 

– Вона не бідна. Вона смілива, – підняв вказівного пальця вгору Кавінський. – І таку сміливість точно треба підтримувати. 

– То ми можемо їхати далі? – Несміливо поцікавився я.

– Ви? Та ви себе бачили взагалі зі сторони? Дивуюсь як ви ще так довго протримались, – пирхнув Грег плескаючи себе по колінах. – Робот-супровідник як пуста консервна банка. Дівча, що корчить з себе медпрацівника і нещастя з порваними штанами у ролі системника. Пхахахаха хе хе кхе кхе, – він так реготав, що знов закашлявся. 

– В нас було мало часу на підготову і ще менше можливостей, – розвів я руками. – Тіло Тані може в будь-який момент не витримати… Зупиниться серце і його відключать від апаратів. Вони всі цього тільки й чекають напевно…

– Так, часу в обмаль, – Кавінський задумливо почесав потилицю. – Та й взагалі дивно, що вони й досі цього не зробили. Але я готовий печінку свою віддати за те, щоб побачити як Таня ця повернеться у своє тіло. Побачити їхні пики. Як же це так, щоб обрати не Систему, а реальне життя і реальну смерть. 

Він знову замовчав, щось обмірковуючи. 

– Значить так. Цей гурток самодіяльності ми закриваємо, – раптом промовив Грег, підводячись на ноги. – У вас шансів перетнути границю все одно б не було. 

– Але ж, – подала голос Мая та Грег не дав їй продовжити:

– Циць! Ти давай іди за Меланією. Мел! Зроби з цієї дівчинки жінку.

– Не зрозуміла, – витріщила очі продавчиня.

– Та макіяж і одяг підбери, щоб справді років на десять доросліше виглядала, – роздратовано пояснив Кавінський.

– Буде зроблено Грег, – Меланія підхопила шоковану Маю під лікоть і швиденько пішла у напрямку дверей.

– Тільки без вульгарщини, Мел. Вона наш мед супровідник.

– Вульф, – звернувся Кавінський до одного з охоронців. – В тебе пів години, щоб підібрати цьому хлопцю форму системників. Шукай у складі з боєприпасами.

“Складі з боєприпасами” повторив я про себе. В що ми вляпались?

– Ернест, – продовжив роздавати команди Грег, – бери цю залізяку, – тицьнув пальцем у Тріксі, – і глянь що можна нашвидкуруч зробити. І нормальні підробки зроби. Щоб як справжні. 

– На коли це все потрібно? – Тихо поцікавився невисокий хлопець у стильному костюмі. Я його й не помічав за цими здоровилами. 

– На зараз, Ернест, це потрібно вже на зараз. Чув, що кажуть. В дівчини один шанс на мільйон провернути таку аферу. А часу в обмаль. 

Ернест швидко покинув кімнату, а за ним один з охоронців поніс нашу Тріксі. 

Грег зосередив свою увагу на мені. 

– Ну а ти… протез хоч справді є, чи теж вигадка?

– Справді. Ця рука не моя, – продемонстрував йому свою несправжню руку. 

– Хмм, хоч якийсь з них зиск. Ти диви, – Грег зацікавлено роздивлявся мій протез, – як справжня. От би мені таку апаратуру у Лас-Вегас, щоб робила якісні протези, а ще декількох спеціалістів треба ж тоді викрасти, збитково виходить, – розмірковував він у голос. 

Трясця. Що це за людина? 

– Дякую, що допомагаєш нам, – нарешті наважився я це сказати. 

– Вам? Ахахах. Та на біса ви мене здалися, щоб я вам допомагав. Таньку я поважаю, хоч і не бачив її ні разу. Таке Дівча зі сталевим характером раз на тисячу років народжується, Бунтарка., – промовив захоплено Кавінський. – От би хоч глянути на неї.

– Взагалі-то ми деколи спілкуємось через підпільний канал, – навіщо тільки бовкнув. Язик мій ворог.

– Справді? 

– Але це рідко виходить і я не знаю точно коли вона зможе вийти на зв'язок.

– Добре, що ти це мені сказав. Значить треба ще з собою апаратуру відповідну взяти. Який ви підпільний канал використовуєте?

– Недитячі ігри, – відповів нічого не розуміючи. Що взяти? Куди взяти?

– Мммм, непоганий варіант. Канал добре захищений і я навіть з його власником знайомий. Ба більше. Він живе у моєму місті. Треба поговорити з ним перед від'їздом, – розмірковував у голос Кавінський і ходив туди-сюди по кімнаті. 

– Від'їздом? – Перепитав, сподіваючись, що мені почулося.

– А я хіба ще не сказав? Я їду з вами. Ні. Не так. Ви їдете зі мною. 

– Але ж…

– Ніяких але. По-перше, в мене є деякі свої справи у Каліфорнії. А по-друге, невже ти думаєш, що я можу пропустити таке видовище? Побачити як системники програють маленькій бунтівниці. Та я життя за це віддати ладен. І не тільки своє, пхахахахах кхе кхе.