Глава 16. Реальність. Фея-хрещена

– Так. Ну що, хлопчики й ееем дівчатка, – Філін скосив погляд на андроїда Тріксі, яку певно й додав до дівчаток, бо окрім Маї більше особин жіночого роду у його барлозі не було. – Починаємо екіпіровку?

Він кинув нам одяг, а Тріксі вже була в оболонці андроїда-супровідника. Дуже схоже вийшло, якби не її трохи дурнуватий ляльковий погляд. Але кращого варіанту в нас все одно немає.

Мая вдягла медичну форму та почала зачісувати волосся у гульку, щоб виглядіти доросліше.

– Тіні під очі додай і помаду якусь червону, - порадив їй Філін.

– А чому червону? – запитали ми майже одночасно.

– Червоний це колір дорослих жінок, – розвів руками Філін.

– Тут тойво… Проблемка є, – подав голос Роб. – Форма системника трохи тісна мені.

Я приречено глянув у бік цього велетня і мало не застогнав у голос, темно-синя форма обліпила хлопця як друга шкіра. 

– В мене не має іншої. Намагайся не робити різких рухів, а там щось може дістанемо краще.

– Я не знаю чи взагалі рухатись у ній зможу, – пробубонів собі під носа здоровань, але притих від виразного погляду Маї.

– Привіт. Я Тріксі. Чим я можу вам допомогти? – пролунало у тиші.

– В нас будуть з нею проблеми, – зітхнула Мая.

– Знаю, – тільки й сказав їй та пішов з Філіном розбиратись у керуванні роботом через старий телефон. Система ніби проста. Як у перших розробках штучного інтелекту. Вводиш їй завдання і вона виконує згідно з заданою формулою. Але замикання періодичне добряче насторожувало мене, більше навіть ніж форма Роба, що вже тріщала на ньому і мала ось-ось розлетітись на шмаття. 

– То який у тебе план хлопче?;– запитав у мене Філін, виводячи карту нашого штату на екран.

– Ми відправимось до Лас-Вегасу…

– Щоооо! – перебила мене Мая.

– Так. Саме туди. Там буде найпростіше перетнути кордон між штатами.

– Це місто повністю під владою Мультимільярдера Кавінського. Чув про такого? – єхидно запитала Мая. 

– Звісно чув. Тому я й хочу пересуватись тудою. Це єдине місце повністю не підконтрольне жодній з корпорацій Системи. Там і досі діють свої правила, наскільки я чув. А одже Системники там мають тільки формальний вплив. Тож нестандартні ситуації трапляються, скоріш за все, доволі часто. Будемо сподіватись, що і ми станемо просто такою ситуацією та зможемо перетнути кордон. 

– Хороша ідея, Рік, – оцінив мій план Філін, – До Лас-Вегасу поїдете на блискавці. Там контроль мінімальний…

– Ви взагалі чуєте себе? В нас який план був? Ми супроводжуємо Ріка, бо його рука вийшла з ладу. Якого біса системники будуть їхати до Каліфорнії через погано контрольовану зону, ще й громадською блискавкою? – перебила Філіна Мая. 

– Насправді, я хочу викрасти медичне авто, – зізнався я, бо все одно це скоро відкрилося б.

– Мая, ти не сказала мені що будуть такі порушення закону, – насупився Роб, а я не міг дивитись на нього, бо, попри серйозність усієї ситуації, мені хотілося ржати в голос від його вигляду.

– Я й сама цього не знала. Ми на таке не підемо, щоб ти Рік там не казав, – склала вона руки попереду себе.

– А як ти пропонуєш дістатись до Каліфорнії? Мед авто неповинні зупиняти, а на границі вже якось викотимось

– Нічого що воно відразу у розшук потрапить?

– Не потрапить, – подав голос Філін. – Ех, бачу доведеться мені працювати до кінця вашою хрещеною феєю та організувати вам до всього іншого "чарівного білого коня"

– Тільки не кажи, що в тебе на звалищі ще й авто медичне завалялося, – не повірив такому везінню я.

Воно не зовсім медичне, але це легко виправити…

– Серйозно, Рік? Ти віриш що ми доїдемо до кордону у машині, обклеєній медичними значками? – Скептично поцікавилась Мая, поки Філін завзято клеїв розпізнавальні знаки на білий електрокар. 

– Ще в мене блималка є, – додав Філін.

– Будемо їхати вночі й не центральними дорогами. За кермо Тріксі посадимо. Якщо зупинять, я їй карту маршруту завантажив  й поки вони там будуть з дозволами розбиратись я влаштую їм маленьку виставу… Після побаченого в них зникне бажання доколупуватись.

– Чим далі, тим більше я хочу повернутись назад у резервацію, – зітхнув Роб. 

– Не скигли здоровидло. В тебе найпростіше завдання. Ти просто маєш стояти поруч з нами й мовчати.

– Форму спочатку дістань мені нормальну, – огризнувся Роб. 

– Все буде. По дорозі щось надибаємо. А тепер, моя люба командо, я маю зв'язатись з нашим замовником

– З ким? – не зрозуміла Мая.

– Ну з Танькою переговорити. Забувся з'ясувати в неї одну малееесеньку детальку, – я бадьоро всім посміхнувся і пішов до основного барака Філіна. 

Насправді я забувся з'ясувати найголовніше. Це те, в якій лікарні й у якому місті, хоча б приблизно, може бути тіло Тані. 

Бовдур. Знаю. Але хоча б не повний. Добре, що не подумав про це вже в дорозі коли зв'язатись з дівчиною не було б ніяких шансів.