Глава 15.1. Система. Барбі в ділі

– Так, – ляснув у долоні Лис, зацікавлено розглядуючи мене. – Треба тобі якийсь скін підібрати.

– Еееем, я звісно перепрошую, а чи не можу я залишитись самою собою? – обережно запитала в нього. Сваритись з ним та пручатись не хотілось, бо від нього ж залежало чи піду я далі по Системі. 

– Та так не цікаво буде. Хіба ти не хочеш побути кимось іншим, хоч на короткий час?

– Я хочу піти далі, хочу повернутись у своє тіло. Але мені чомусь увесь час трапляються такі, як ти… – Не витримала і все-таки висловилася. Ну не виходить в мене довго тримати язик за зубами. 

– А які це “як я”?

– Тобі просто треба увести відповідний код і все, іди й живи своє веселе життя. Але ж ні, ти хочеш показати мені його, або залучити мене для розв'язання своїх проблем, – розвела я руки в сторони.

– Так один бій не дуже й довго триває. Ти пострибаєш собі далі вже через годину. В чому проблема? – він говорив як ображений підліток, хоча свідомість його вже давно була дорослою. Правду кажуть, що деякі люди так і не виростають. 

– Добре, Лис, давай вже, запускай свій бій, – приречено зітхнула. – Не будемо втрачати час. Що там мені робити треба?

– Отак би й зразу. Впевнений, що тобі сподобається гра, – зрадів хлопець. – Будеш мене зі спини прикривати. Завжди маєш триматись поруч. Ну й аптечка в тебе буде. Там декілька склянок для відновлення. Дивись у різні сторони, шукай патрони, ліки та зброю, ну і гати наших противників, – він це все мені розповідав та паралельно щось увесь час вводив на панелі монітора. – Зброю тобі якусь не дуже об'ємну треба. Як щодо штурмової гвинтівки? 

– Я ніколи не стріляла, Лис. Я навіть зброю зблизька тільки у Системі й побачила, – намагалася йому пояснити, але його очі вже горіли азартом.

– От для цього тобі й треба скін. Ану стань на той виступ. Зараз щось підберемо тобі.

Там не було дзеркала, але я бачила як змінюється моє тіло, то на чоловіче, то взагалі руки ставали зеленого кольору, або я раптом пір'ям покривалася.

– Ти знущаєшся? – глянула на нього, насупивши очі.

– Підбираю найзручніший скін, – пробубонів він, майже не звертаючи на мене уваги. – Ось він! Просто ідеально! 

Я стояла у рожевих панчохах та короткій і пишній рожевій сукні. Моє волосся стало довгим і ляльково білявим. 

– Я що? Лялька? Серйозно, Лис? Настільки тобі нудно у своєму світі? – зі злістю промовила до нього. 

– Та ти не розумієш нічого просто. Ця лялька має купу крутих характеристик. Швидкість, витривалість, сила і так далі… Це ж трюк такий з розривом шаблонів, розумієш? 

– Не дуже. Але хай буде що буде. Давай вже покінчимо з цим якомога скоріше, – здалася я.

Лис обрав для себе той же скін розфарбованого блондина. В моїх руках з'явилася гвинтівка, про яку він говорив, а в його щось таке велике з широким дулом. Я вже не питала що то за зброя, бо зараз як почне розповідати і я точно тут застрягну на довго. Там вже й Рік до тіла мого добереться, а я ще буду до бою готуватись. 

– Ну що, крихітко, готова до пригод? – запитав Лис, підходячи до дверей фургона. 

– Не називай мене так, – буркнула йому. – Як ми дістанемось на локацію, якщо твоя база у повітрі ширяє? 

– От дурна моя макітра, – ляснув він себе по лобі й знову побіг до моніторів. Щось там увів і я відчула додатковий тягар на спині.

– Що це? 

– Та крила ж. Я мало не забув про них. Ото б в тебе пригода була, – засміявся він, вже відкриваючи двері. – Політала б і повернулася у фургон.

– Ти точно профі у цій грі? 

– Та профі, профі. Просто в мене ще ніколи напарниці не було. До зустрічі на землі, лети неподалік від мене, – останні слова він промовив вже в процесі стрибка. 

– Стій! А як воно все активується?! – та де там, Лис вже розправив крила і ширяв собі як пташка.

Вирішила не паритись особливо з цього приводу. Ну повернуся у фургон та й все. 

– Це все не по-справжньому, – прошепотіла сама собі на останок і стрибнула у низ.

Чи по-справжньому, чи ні, а повітря добряче лупнуло мені в обличчя і серце, яке я б не мала відчувати, билося десь у горлі. Секунда, може дві, вільного падіння і крила за моєю спиною автоматично розкриваються. 

Тепер ще б зрозуміти як направляти себе у повітрі. Вирішила голову і плече нахиляти й це спрацювало. Я летіла туди, куди нахиляла голову. Цього разу це був день і відкрита місцевість, схожа на передмістя. Ніякого неону.

– Скидай крила, вони тобі заважатимуть, – дав наказ Лис як тільки ми приземлились. – Тримай зброю на гоготові.

Я хотіла було запитати, а як нею стріляти, але раптом зрозуміла, що й так все знаю. Певно Лис справді підібрав для мене хорошого персонажа. Барбі знала як гатити противника. Точно що розрив шаблонів.

 Я думала зараз на нас вискочать бойовики якісь, чи можливо монстри, але ніяк не могла передбачити, що наше перше бойове зіткнення буде з деревом. Просто стояло собі дерево, а потім у його гілках-руках з'явилася рушниця і він почав по нас гатити. Лис швидко його втихомирив, одним прицільним пострілом кудись у крону.