Глава 14. Реальність. Бідова команда

Коли я повернувся у резервацію то відразу ж пішов до свого барака під номером п'ять. Там, у закутку, за тоненькою перегородкою, як завжди схрестивши ноги сиділа моя двоюрідна сестра Мая. Вона знову щось читала. 

Це було її улюблене заняття. Читала Мая справжні паперові книги. Так вийшло, що на території резервації була розміщена стара бібліотека з паперовими раритетами сорокарічної давності. Глухе і закинуте місце насправді. Головною відвідувачкою там була зазвичай тільки Мая. Вона й мене туди тягала, коли мати просила посидіти зі мною в дитинстві. 

Зараз мені наглядачі не треба, тож ми бачимося з нею доволі рідко, маючи кожен свої інтереси. Але саме через неї, мою сестру, я свого часу й почав шукати вихід звідси у систему. Просто зрозумів, що іншого виходу з цієї сірої зони ні для кого немає. 

Мая завжди була розумнішою за багатьох дорослих з нашої резервації. Вона багато навчалась і ще більше читала. Та навіть вона не змогла пройти фільтрацію. Два рази її повертали назад. Двадцятирічну, розумну, наполегливу дівчину не пропускали у новий світ. І, дивлячись на неї, я зрозумів одне – ми там не треба. Молоді ми, перспективні чи ні, ми там зайві. Фільтрація це лише фікція і виходу звідси немає. 

– Привіт розумниця Мая, – вигукнув я, з розгону застрибуючи на її ліжко.

– Матінко! – відсахнулася вона, очікуємо налякавшись через мою різку появу. – Рік! Що за жарти такі? Хочеш, щоб у мене серце стало?

– Ні в якому разі. Мені твоє серце знаєш як треба? – весело посміхнувся їй.

– Що цього разу? Куди вже вліз? – примружила вона очі, бо знала мою любов влипати у неприємності.

– Поки ще нікуди, але маю такий намір, – чесно зізнався їй. 

– Рік. Ти коли подорослішаєш вже? – похитала вона головою. 

– А нащо, Мая? Нащо тут дорослішати? Щоб не навчатися, а ходити як наші батьки на лекційні слухання і потім на суспільно корисні роботи й так день за днем? 

Вона мовчала, бо я говорив правду і їй не було що мені на це протиставити. 

– Від мене що хочеш? – важко зітхнула Мая.

– Хочу запропонувати тобі одне діло…

– Я не буду брати участь у твоїх сумнівних справах, – перебила вона мене. 

– Цього разу це не просто якась там справа, Мая. Це буквально питання життя і смерті. 

Я підсів до неї ближче і тихенько, щоб ніхто особливо вухастий не підслухав, розповів про Таню і свій план дій. Про моє прагнення потрапити в систему вона й так знала.

– Це божевільний задум. Тебе спіймають ще до того, як ти дістанешся границі між штатами, – звісно розкритикувала вона мій сирий план.

– Ти знаєш? Це прозвучить самовпевнено, але я надіюсь на свою феноменальну вдачу. Ти ж завжди кажеш, що я щасливчик, – криво посміхнувся їй.

– Я дивуюсь, якщо чесно, як ти й досі на волі та живий. Але я не розумію яким чином можу тобі допомогти у цій справі? 

– Мені треба команда. Ти ж знаєш хто має супроводжувати мене у Каліфорнію?

– Медичний працівник, Системник-охоронець та андроїд-супровідник, – відразу відповіла вона, поправляючи свої доісторичні окуляри для читання. 

– Бачиш, яка ти розумничка. Все завжди знаєш.

– Не підлизуйся, Рік. Давай ближче до справи, – розкусила вона мене.

– В мене вже є андроїд. Сьогодні, якщо все буде як треба, відправлю Філіну підробки посвідчень та деякі медичні документи. Треба, що правда, доступ до моєї лікарні, але це не проблема. Мені треба медик і Системник. Вгадай кого я бачу у ролі медика? 

– Ти серйозно? Мені тільки двадцять років, – все правильно зрозуміла моя розумна сестричка. – Медичної освіти не маю і взагалі…

– Якщо тебе правильно одягти та нафарбувати будеш виглядіти як молодий стажист, як мінімум. Я вже цікавився, там зазвичай таких і відправляють у супровід. А щодо освіти… Ти розумніша за всіх тих стажистів разом взятих. Ти ж перечитала увесь медичний відділ в бібліотеці. 

– Я не пройшла фільтрацію на медика. 

– Не тому, що ти не знала чогось, атому, що вони й не збирались відпускати тебе звідси. В них там і своїх студентів достатньо.

– Можливо ти правий... 

– Я точно кажу правду і ти теж добре її знаєш Мая. То що ти обираєш? Киснути у цій сірості, чи відчути себе потрібною і живою? 

– Або потрапити до в'язниці за не законну діяльність та неправомірне перетинання межі резервації, – скептично додала Мая.

– Та хоч би й так. Це краще, ніж одноманітність тут. Чим в'язниця відрізняється від життя тут? Книги читати тобі й там дозволять. 

– Ти вже цікавився цим питанням? – під'їла вона мене. 

– Можу дізнатись, якщо треба, – не розгубився я. – То що скажеш, сестричко? Допоможеш мені вибороти ключик у краще життя в Системі? 

– Припустимо я погодилась на твою авантюру. Кого ти збираєшся взяти на роль Системника? 

– Ееем, якщо чесно? Думав, що подумаю про це після твоєї згоди. Поки гадки не маю кого б залучити, – зізнався їй, схвильовано шкрябаючи потилицю. Це було моє перше слабке місце в плані. Бо я не мав довірливих стосунків з чоловіками потрібної конструкції тіла. Недолюблював просто всіх цих качків.