Глава 11. Система. Світ-гра

Цього разу я навіть попрощалася з Дарією. Вона спочатку нагодувала мене своїми пирогами й тільки тоді погодилася ввести потрібні мені коди. Я погодилась на все, бо мені головне було, щоб вона мене відпустила. Бачила як не хотілося їй це робити. Але й насильно втримувати мене вона не наважилась. 

Моє переміщення по нутрощах Системи не відрізнялось від попередніх стрибків. А от те місце, куди мене закинули цього разу, мало походило на звичайний світ.

Перше, що впадало в око, це переважання неонових кольорів різних відтінків. А графіка світу… Це була ніби гра. І далеко не сучасна гра. Одна з тих старих онлайнових відеоігор типу Фортнайт. Ігор на виживання. Зараз я приземлилася посеред неонового міста і чітко бачила як розбіглися інші “гравці”, певно в пошуках зброї. 

Не те щоб я колись грала. Але я люблю історію нашого минулого і цікавилась розвитком ігрової індустрії, в тому числі. Тож сенс цієї гри мені приблизно відомий. Ти маєш знайти зброю, буд матеріали, медикаменти, патрони та вижити, вбиваючи суперників. Дивна, примітивна модуляція агресивної поведінки, тільки й всього. 

Сучасна молодь давно не грає в такого роду битви. Зараз неповнолітні стрімери, яким ще не дозволено створювати своє майбутнє в Системі  (за винятком якщо не має ніякої смертельної хвороби, типу як було з Коліном, тоді там батьки допомагають) практикуються на симуляції програмування та кодування у Системі. Ввесь світ крутиться навколо Системи й навіть усі ігри пов'язані з нею. 

І тут теж, я вважаю, є певна підміна понять що добре, а що ні. Адже так, звісно, людство позбулося безлічі сміттєвих ігор, що більше шкодять молодому поколінню, ніж приносять якусь користь. І дійсно, зараз розумовий коефіцієнт молоді значно вищий, ніж декілька десятиліть назад. 

Але де подівся вибір? А його більше не існує. Вибору як тобі вчиняти просто немає. Він розчинився в еволюції та прогресивному зростанні суспільства. Ти або вчиняєш так, як усі, або резервація тебе чекає у свої обійми. 

Часу на довгі роздуми не було. Мене закинуло у якесь місто і все, до чого я додумалася, це спробувати заховатись, бо вже чула на фоні перші постріли. Хтось дістався до зброї. Треба заховатись і обдумати все як слід. 

Перш за все треба зрозуміти як знайти власника цього світу-гри. Знайти та вмовити його не прикінчити мене, а ввести коди виходу звідси. Бо думається мені що тут буде як і у реальній версії. Прикінчили тебе і ти знову йдеш на королівську битву. Так же можна до безконечності змагатись. 

Оце я влипла. Як бути далі? Як шукати чергового божевільного, що згенерував для себе замість життя ретро-гру?

Я забігла в перше відкрите приміщення і заховалася за дерев'яним ящиком. Скоріш за все, якщо розіб'ю його, то знайду там зброю. Але вбивати, навіть у грі, мені не дуже хотілось. Страшно було в цьому зізнаватись та моя свідомість вже почала синхронізуватись з Системою.

Я відчувала цей вигаданий ігровий світ як реальність. Я почала плутатись у власних відчуттях і це було жахливе усвідомлення. Воно вказувало, що в мене залишилось мало часу на боротьбу з Системою. Прийде момент коли я перестану пручатись, стрибати й повністю прийму її правила. Коли я просто забуду, що була проти Системи. 

Я закрила очі, щоб відволіктись від нав'язаної матриці й згадати хто я є. Щоб відчути себе. Вдих-видих і так безліч разів. Концентрація на собі та відторгнення сторонніх звуків. Щось схоже на медитацію. 

І вона дала результат. Я відчула спочатку фоновий біль в усьому тілі, а найбільше боліла голова. Потім був характерний звук медичних апаратів підтримки життєдіяльності людини. Бачила такі у медичних ефірах на уроці біології. Це був як ніби ковток свіжого повітря. Те, що мені треба було для подальшої боротьби. Правильне розуміння де реальність, а де віртуальний світ Системи. 

Усвідомлення, що тут все не по-справжньому, дало мені сили й впевненості. Я різко піднялася та ударом молоту, який був прикріплений до мого поясу, розбила ящика за яким я ховалася. Там справді була зброя і патрони до неї. Не розбираючись як тим всім користуватись, просто вхопила першу ліпшу, здається, гвинтівку і пішла вбивати. 

Далеко зайти не вдалося. Я за своїми думками та боротьбою з власною свідомістю забула ще одну особливість цих онлайн-виживалок. Тут не можна довго затримуватись на одному місці, інакше тебе поглине зона Бурі, яка вбиває будь-якого гравця-зіваку. Останнє, що я побачила коли вилізла зі своєї схованки, це був яскравий спалах блискавки.