Гава 10. Реальність. Сирий план.

Вона така смішна. Ця Таня Мандрівниця. Стоїть по серед вірткімнати, насупилася вся, ніби я можу якось її задіти чи образити. Насправді, ми навіть якщо торкнемося один одного, то нічого не відчуємо, бо моя свідомість не в Системі, а її відповідно не в реальності. Просто так прикольно спілкуватись. Можна уявити, що ми й справді в одній кімнаті знаходимось. Цікаво. Чому у Медіумі таке спілкування не можливе, а от підпільні Системники добре заробляють на таких от кімнатках. 

– Що це буде мені коштувати? – запитала дівчина, ніби й справді почула мої думки.

– Тобі нічого. Абонемент оплачує клієнт з реальності, – пояснив їй.

– А звідки в тебе кошти? Ти ж ніби в резервації живеш? – добряче здивувалася вона. 

– Що ти знаєш про життя в резервації, окрім офіційної інфи? – поцікавився, вже знаючи відповідь і вона мене не здивувала.

– Нічого.

– Отож бо й воно. Тут тільки частина живе за правилами, Таню. Інші продовжують боротись за життя, а не лише існування. Різними… Еееем… Не завжди законними методами.

– І ти теж? 

– Як би було інакше, ми б зараз тут з тобою не сиділи, – розвів я руками. – Але годі про мене. Обговорімо твою ситуацію. То ти не будеш затримуватись у Дарії?

– Ні, мені потрібно рухатись далі. Зараз я в них всюди позначаюсь як тимчасова одиниця свідомості, але якщо я затримаюсь на довго, думаю вони змінять мій статус на якийсь постійний, – пояснювала вона безглузде, як на мене, рішення стрибати світами Системи.

– Думаєш від того статусу щось залежить? – скептично поцікавився я.

– Впевнена що так. Поки моє тіло ще підключене до апаратів і я не затримуюсь довго на одному місці, я для них баг. Помилка, яку доведеться їм виправити. 

– Ну добре. Звідки в тебе ця впевненість що ти у своє тіло повернешся, а не, приміром, перетворишся на ніщо? Видалять тебе з кінцями та й усе.

– В мене є одне припущення…А ле для цього треба знайти спочатку моє тіло.

– А це завданнячко не з простих. Я сподіваюсь ти не Дарія і розумієш наскільки важко це буде мені провернути, – понуро зітхнув я. Звісно відмовлятись не буду, але й радіти теж не має чому. Бо, без перебільшення, це буде справа всього мого життя. Та мене й прикінчити можуть в процесі. Але я розумію що треба ризикнути, бо іншого шансу потрапити в систему в мене не буде. Надія, що якась охоча маніячка затягне мене до себе ще менша, ніж надія на успіх цієї історії з Танею.

– Вибач, що втягнула тебе в це, – теж понуро промовила вона.

– Та перестань. Ти, можна сказати, мій ключик до Системи, – посміхнувся їй. – Стара карга нізащо б мене до себе не покликала. 

– Ти щось про команду говорив, – нагадала Таня. – То ти не сам збираєшся порушувати всі можливі й не можливі правила життя в реальності?

– Сам я дістанусь максимум до кордону між штатами. А щоб перетнути його, мені треба офіційна причина та усі дозволи. Інакше ніяк, – пояснив їй очевидні речі. 

– Якщо чесно, я не уявляю що ти можеш вигадати, щоб офіційно перетнути кордон штату. А потім ще й проїхати пів Каліфорнії, – все ще понуро промовила дівчина. 

Що ж. Я ще й сам до кінця це не дуже продумав, але вирішив розповісти їй те, що поки вдалося вигадати:

– Дивись. Це моя рука. Вона не справжня. Андроїдний протез першого покоління. Росте разом зі мною і має купу цікавих примочок. Інколи я навіть забуваю, що це не моя від народження рука. Але коли мені її вживляли і я проходив етап синхронізації, то став свідком двох випадків коли такі протези давали збій і починали жити, так би мовити, своїм життям. Розумієш про що я?

– Так, але не розумію до чого ти це розповідаєш, – насупила вона брови. От вже не терпляче дівчисько.

– А до того, що їх зі спеціальними супровідниками відправляли до Каліфорнії, у Центр роботи й налаштування андроїдів та гуманоїдних протезів. Там було спеціальне медавто, але можна якось думаю викрутитись що до цього. Головне зібрати супровідників.

– А хто входив у групу?

– Медик, качок-охоронець у формі Системників і андроїд-супровідник зі всіма доступами, паролями, документами.

– Рік, ти так спокійно про це кажеш, ніби в тебе вдома сидить один такий робот і чекає коли ти залучиш його для своїх планів, – звісно недовірливо пирхнула Таня.

– Не сидить, але я знаю де можна дістати щось подібне до такого андроїда. Не скажу, що впевнений у тому, що з цього щось вийде, та все-таки найважчим поки для мене залишається знайти охоронця з відповідним покер-фейсом та статурою. 

– А як же медик? – більш зацікавлено запитала Таня.

– Медик є на приміті. Хоча вона й далеко не медик, – промовив задумливо, не вдаючись у деталі. От коли вже домовлюсь з усіма, тоді можливо й поясню більш зрозуміліше. 

– Поки це все звучить дуже сумнівно, – прокоментувала вона мій ще зовсім сирий план.

– Не сумнівніше, ніж твоя ідея стрибати туди-сюди, – відплатив їй її ж монетою. 

– Ну що ж. Тоді удачі тобі, – зітхнула вона. – І мені теж… Удачі.

– Та не розкисай, Танька. Це буде весела пригода як мінімум. І точно для мене краща, ніж життя у сірій зоні, – вирішив підбадьорити і її й себе. – Ти стрибай, а я пішов вербувати таких же божевільних як і я. Все буде фантастік, от побачиш. Знайдемо твоє тіло і провернемо всесвітнє возз'єднання. До зв'язку.