Глава 9. Система. Не дитячі ігри

Дарія так розмовляла зі своїм родичем, ніби вони вороги якісь. Погрожувала, маніпулювала його бажанням потрапити до Системи, говорила якось зверхньо. Дивно все це. Вона ж тут практично сама і чомусь не хоче просто так запросити свого родича?  При чому, скоріш за все, він би прийшов у Систему за наступного її перевтілення. 

– Це не реально. Ви що? – витріщився він на нас по ту сторону екрана.

– Ну, тоді бувай хлопче, – відрізала Дарія і вже хотіла відключити з'єднання.

– Почекай!! Почекай хвилину. Я ж нічого не знаю. Можливо… Можливо щось і вигадаю, – він нервово схопився руками за волосся, а потім ляснув долонями по поверхні й додав: – треба більше інформації для початку.

Я зупинила Дарію і спробувала описати свою ситуацію не вдаючись у деталі. Він слухав дуже уважно й увесь час помітно нервував. Було видно, як хлопець прагне вибратись з резервації у Систему. А Дарія це його єдиний ключ до неї. 

Дивно. Він ніби ж не дурень,  чому тоді не пройде фільтраційну кваліфікацію і не живе у звичайному світі? Невже єдиний можливий вихід з резервації це потрапляння через запрошення в систему? Нам завжди повторювали, що звідти дуже легко переселитись, але більшість там не прагне до вдосконалення і навчання. Та судячи навіть по цьому хлопцю, не все так,  як вони нам розповідають. 

Глобальні корпорації, які по суті й керують Системниками, переслідують якусь, тільки їм відому, кінцеву ціль і її суть ми навряд чи колись дізнаємось.

– Оце так історія в тебе, Таню, – чесав Рік потилицю, слухаючи мою розповідь про потрапляння в Систему і боротьбу з нею. – Тільки я так і не зрозумів нащо тобі тікати з того ідеального світу у реальність, де твоє тіло скалічене і доживає останні дні? Вибач, якщо грубо прозвучало, – додав він, трохи зніяковівши під суворим поглядом Дарії. 

Вона мовчала, але звісно не забувала виражати свої емоції мімікою.

– Звісно. Це виглядає як повне божевілля зі сторони. Та я все-таки спробую пояснити. Розумієш? Я з самого початку була проти потрапляння сюди, бо і я, і моя родина, ми завжди вірили у вічність душі. Ні. Я не релігійна фанатичка. Не дивись так на мене. Але я чітко знаю, що маю піти з реального світу так само як і прийшла – природним шляхом. Розумієш? Не відділяючи жодну свою частинку. Свідомість це не вся я, як вони намагаються переконати. Це лише частинка мене. І те, що тут настільки все продумано і враховано, не означає для мене теж що й реальність. Це для мене ілюзія і нічого не здатне змінити мою думку. Тому я й хочу з відси вибратись. Тому я стрибаю їхніми світами, використовуючи коди. Я хочу змусити їх повернути мене в тіло, яке б воно не було. 

– Хм. Цікава в тебе позиція. А звідки така впевненість, що твоє тіло ще не відключили від апаратів? 

– В мене немає цієї впевненості. Є лише сни і якесь фонове чи навіть фантомне відчуття болю та звісно надія. Я просто сподіваюсь, що вони дотримуються закону і не відключають мене без згоди родичів. 

– А ти от якраз і маєш дізнатись чи ще підключене її тіло до апаратів та придумати як зробити так, щоб свідомість Тані повернулася в її тіло, – єхидно додала, сидячи з боку, Дарія.

– Бабця! Ти з глузду з'їхала там?! – не втримався певно Рік. – як же я це з резервації зроблю? Її тіло в іншому штаті знаходиться!

– По-перше, яка я тобі бабця? Подивись уважно на мене. Жодної зморшки на обличчі. По-друге, ти хочеш в Систему? От і вигадай як тобі це зробити. Якось же до цього ти тікав за межу? Звідки в тебе монітори й все інше приладдя?

– Я робив тимчасові вилазки, а це не одне й те ж саме, – відповідав Рік, але я бачила що він вже щось паралельно обдумував і смішно морщив лоба. 

– Рік. Це не можливо певно. Ти правий. А я не можу довго затримуватись в Дарії. Я маю йти далі. Маю надокучати їм, щоб вони нарешті помітили мене і виправили свою помилку. Їм осточортіє кидати мене у чужі матриці й вони позбудуться тимчасової одиниці свідомості. 

– І що? – так само задумливо запитав Рік. – Ну викинуть вони тебе з Системи. Де гарантія, що ти повернешся у своє тіло, а не будеш, приміром, блукати привидом якимось? 

– Та гарантій немає. Але й тут я не залишусь. 

– Та ми вже всі це зрозуміли. Вперта ти срака, – посварилася чомусь Дарія. 

– Дивіться що я вам скажу, – рішуче почав Рік. – Я маю в голові один задум. Але він ще божевільніший, ніж твоє бажання покинути Систему. Короче, мені треба час, щоб зібрати…ееем… Ну щось типу команди. А ще нам треба підтримувати з тобою зв'язок. Як я розумію, ти в Дарії не збираєшся залишатись? 

– Ні. Не збираюсь, – відповіла йому, а з боку пирхнула сама Дарія.

– Одже треба інший канал для зв'язку…

– А хіба існує ще щось окрім Медіума? – здивувалася я його роздумам в голос.

– Боже, – ляснув він себе по лобу. – Ти ж ніби цілу війну Системі об'явила, а така наївна і законослухняна, що в мене в голові виникає дисонанс.

– До потрапляння сюди я такою і була.

– Звісно, існують підпільні канали зв'язку. Я вийшов на них випадково, коли намагався обійти алгоритми Медіуму.

– І що це за канали? – трохи насторожено поцікавилась, бо розуміла, що це щось не дуже добре, як мінімум.

– Та багато різних. Але нам з тобою підходить один…еммм… Як тобі так сказати… кхм… Розважальний канал.