Глава5. Баг

– Скуштуй салат, Таню. Ти будеш вражена його смаком. Від реальності не відрізнити, – примовляв до мене Колін.

Ми сиділи в ресторані й він робив чергову спробу чимось мене здивувати чи хоча б зацікавити.

Я в Системі вже декілька днів. Не надто намагаюся удавати що все добре, але й істерик не влаштовую. Не бачу у них сенсу. Поки спостерігаю, вивчаю та прислухаюсь до себе. 

– Всі ці люди…Боти? Не справжні? – запитала в нього, озираючись навкруги. Ніде не було вільного місця. Зал повний відвідувачів. Все так, як і в реальному житті. Кожен зайнятий своїми справами. Ти ніби серед натовпу, але насправді ти один. 

– Чому це боти? Є і реальні люди. Ті, з якими у нас збігаються матриці програмування життя, теж можуть тут бути. Але звісно справжніх людей в Системі ще не так багато, тому для візуальної картинки є і боти звичайно. 

– А як ти їх відрізняєш? 

– Навіщо мені їх відрізняти? – посміхнувся він мені. Ця посмішка. Ніяк не могла зрозуміти чи вона мене дратує, чи все-таки більше лякає.

– Ну, припустимо, ти познайомився з дівчиною, вона тобі сподобалась, у вас стосунки, а тут виявляється, що вона бот.

– І що? Боти нічим не відрізняються від людей реальних, які сюди приходять. Такі ж індивідуальності, як і ми. З ними приємно і цікаво проводити час. Інколи вони навіть розумніші за нас. Це по суті діти Системи, створенні на основі сукупностей різних свідомостей реальних людей. Тому з ботами можна і жити й також закохуватись в них. Спочатку я помічав деяку різницю, але зараз ці границі повністю стерті.

– А як же переродження? Боти можуть планувати наступні свої життя? 

– Цього вони не можуть, але люди можуть зробити їх партнерами в наступному втіленні. Перенести їх, так би мовити, туди. 

– Голова болить, – перебила його, просто не витримуючи цієї інформації.

– Це тобі тільки здається. В моєму світі болю не існує, – знову повторював Колін.

Але я все більше відчувала цей біль. Ніби він був реальним, тільки десь у віддаленні. Ніби він мені наснився.

Сни. Це ще одна не зрозуміла річ, яка хвилювала мене все більше. Колін сказав, що сни в його світі така ж звичайна річ, як і в реальності. Але вони в мене були максимально не зрозумілими. 

Вірніше це був всього один сон, що починався як тільки я лягала спати у світі Коліна. Там, уві сні, я відчувала шалений біль і не могла рухатись, на очах певно була якась пов'язка, бо я зовсім нічого не бачила. Тільки рівномірні звуки медичних апаратів і моє дихання супроводжувало увесь цей сон. 

Колін запевняє, що скоріш за все, я просто бачу уві сні останні хвилини свого життя. Певно приходила тоді до тями й тепер через сон відновлюються ці спогади. Але ж біль… Я навіть зараз його якось дивно та все-таки відчуваю. 

– Колін. Мені треба до твоїх моніторів. Чекаю тебе в машині, – кинула йому і пішла з того місця. Знала, що він розрахується та піде за мною. Певно має ще якусь надію мене втихомирити. Думає, що я звикну. Але я не збираюсь звикати. Це все не справжнє і я не справжня тут. Єдине, що реальне зараз, це мій біль. 

В його квартирі я відразу відправилась до кабінету, а він як моя тінь зайшов слідом.

– Що ти шукаєш, Таня? – запитав Колін, сідаючи поруч.

– Свої дані. Є дані про загибель мами й тата, але немає нічого про мене.

– Ось же. Тут сказано, що ти тепер житель Системи, – показав він мені те, що я і так бачила.

– Дивись. Давай перевіримо тебе. Ось. Колін Девіс, дата народження, дата смерті, дані про твій світ у Системі, номер, коди й так далі. А тепер я. Тут є тільки дата мого народження, а потім відразу іде вказівка, що я перенесена за запрошенням у твій світ, далі номер і все інше, – показувала я йому порівняння наших даних. – Моєї дати смерті немає, Колін. 

– Можливо якась помилка, – припустив він, перевіряючи тепер все власноруч, але і йому видало ту ж інформацію. 

– Це не помилка, Колін, – я скочила на ноги, бо сидіти на місці просто не могла. Здавалося, що мене зараз розірве від емоційної перенапруги. – Тепер все сходиться. Мої сни… Мій біль… Я ще жива, Колін.

– Це неможливо.  Твоя свідомість тут, а це може означати тільки одне…

– Моя свідомість в Системі. Це так. Але тіло. Воно ще не вмерло. Моє серце продовжує битись. Я й досі в комі. Господи як же це очевидно, – схопилася я за голову.

– Ти хочеш сказати, що твою свідомість перемістили в Систему за твого фізичного життя? – скептично запитав він.

– Дивись. У мене немає інших родичів, окрім батьків. І вони мертві. Мені вживили чіп і здійснили перехід свідомості до твого світу. Скоріш за все я не жилець в реальності, але і від апаратів вони не мають права по закону мене відключити. Розумієш? Там залишилось моє ще живе тіло! – я вперше за декілька днів посміхалася.

– Не розумію чого ти радієш Таня? Сама ж сказала, що не жилець. Можливо ти й маєш рацію. Та це може тільки значити, що твоє тіло помре згодом під апаратами. Просто казус законодавства, не більше. 

– Це казус, яким я збираюсь скористатись, Колін, – промовила, сідаючи навпроти нього і певно вперше за весь час щиро дивлячись йому в очі. Мені треба буде його допомога. План ще до кінця не сформований, але я вже розуміла в яку сторону маю рухатись.