Глава 4. Світ Коліна

Біле світло змусило мене відкрити очі. В поле мого зору потрапив Колін. Він був біля мене. Не через екран. Він сидів біля мене на ліжку. 

– Привіт. Хотів зробити тобі сюрприз, але ти мене теж здивувала, – посміхнувся він мені.

– Де я? – запитала сідаючи. Не було ані запаморочення, ані болю. Просто ніби я прокинулася, але не у своїй кімнаті.

– Ти в Системі, Таня, – приголомшив він мене.

Спогади поступово відновлювались в моїй голові. Занепокоєння мами, новина про запрошення, наш спішний від'їзд до аеропорту, біль, темрява.

– Я померла, – не запитала, а скоріш усвідомила я.

– У фізичному світі певно що так. А тут ти народилася, Таня. Ми тепер будемо разом, – знову посміхнувся він. Це ніби якийсь жахливий сон.

– Як так? Я ж була не чіпована?

– Ти була запрошена і певно тобі вживили чіп в… Емм в останню мить. А Система перекинула тебе до мене. Тобі тут сподобається. От побачиш. 

– А мої батьки?

– Я не знаю що з ними. Я їх не запрошував, вибач.  

– Навіщо ти запросив мене? – з виду я була спокійною, але в середині вирувала буря.

– Це була моя найбільша в житті мрія, Таня. Насправді я запросив тебе в наступне своє перевтілення. Сподівався, що ми зможемо прожити наступне життя разом. Але щось трапилось у твоєму фізичному світі…

– Трапилась аварія, – перебила його. 

– Бачиш, як вчасно я тебе запросив, – безмежно радів Колін. 

– Зупинись, будь ласка. Ти справді той Колін, з яким я спілкувалась увесь цей час? Ти справді мій друг? Ти ж знав, що я не хочу цього. Що я проти.

– Таня. Все не так. Ти просто не розумієш про що говориш. Ми не даремно вважаємось більш розвиненими за фізичних людей. Повір, нам тут видніше.

– Що видніше, Колін? Ти знав моє ставлення до Системи. Нащо ти затягнув мене сюди? – я дивилася в його очі та все сподівалася побачити там свого друга. 

– Просто в тебе мислення як у малої дитини. Ти боїшся невідомого. Того, про що не маєш жодного уявлення. Ти не розумієш перспектив і можливостей. А я так кохаю тебе, що просто не міг дозволити тобі зникнути. Таня, я хочу прожити з тобою ще не одне життя, – він обережно доторкнувся до моєї руки, я відразу відсмикнула її.

– Ти вже інший. Як я цього не помічала раніше? Колін це не реальність, а віртуальна симуляція життя.

– Обернись навколо. Поглянь на себе в дзеркало. На, скуштуй полуницю. Вона має то самий смак і колір. Ти все відчуваєш, Таня. Все таке ж матеріальне, всі відчуття у твоїй свідомості, вони всі доступні тобі, різниці для неї немає, – він підсовував мені тарілку з фруктами, потім тягнув до дзеркала, потім до вікна, щоб показати свій зовнішній світ.

– Але ж я знаю, що це лише гра з моєю свідомістю і тіло моє… Скоріш за все скалічене зараз. 

– Це забудеться, Таня. Знаєш який біль я відчував наприкінці фізичного існування? Думав, що ніколи про нього не забуду. Та зараз для мене це лише слова. Я не знаю що таке біль, Таня. В моєму світі його не існує. Дякуючи батькам, я живу ідеальне життя, – він знову посміхався, ніби божевільний. В цей момент я зрозуміла єдине — він вже давно частина Системи. Її невід'ємна складова. Щось доказувати йому марно. Не зрозуміє. 

"Все може відбуватись тільки за твоєї власної волі" – останні слова мами. Я буду постійно повторювати їх, щоб не забути хто я є. 

– Що це за місце? – тихо запитала його.

– Моя квартира. У вітальні в мене панорамні вікна з видом на Нью-Йорк.

– Твоя дитяча мрія? – не весело пригадала я.

– Так. Мама пропрацювала це місто дуже досконало. От побачиш, тобі сподобається.

– А інші міста? Теж є? 

– Звісно. Я ж говорив тобі, що багато подорожую. Мій світ створений на основі реального 2017 року, коли життя ще було спокійним. Але звісно з домішками сучасних технологій. Ходімо, покажу тобі особливе місце, – покликав він мене за собою і я пішла. Бо поки не знаю як бути далі. Поки не розумію що мені робити.

Колін привів мене у його кабінет, де було встановлено три монітори майже на всю стіну та купа всякого інноваційного мотлоху.  Бачила такі в реальному світі. "Місце для створення життя", здається так воно в нас називалось. Цей кабінет я бачила раніше, але була по ту сторону екрана.

– Тут я програмую наше з тобою майбутнє втілення. Світ здебільшого схожий на цей. Просто спокійне цивілізоване існування. Я ж не думав, що ти раніше до мене потрапиш. Тому хотів прожити наше перше спільне перевтілення спокійно. А потім можемо і щось цікавеньке вигадати. Постапокаліпсис якийсь наприклад. Будемо разом тікати від зомбі, оце романтика, – засміявся він у голос. 

Я намагалася дивитись тільки на екрани. Важко усвідомити з ким я насправді спілкувалася увесь цей час. Він божевільний фанатик. Програма, що колись була людиною. І я... Тепер я теж програма?

– Колін. Я хочу зв'язатися з мамою, – перебила його безглузді романтичні щебетання.

– Не думаю, що це можливо, Таня.

– Чому? Ми ж з тобою спілкувались?