Глава 1. Жива квітка

– Доню! Йди снідати, бо спізнишся на навчання! – гукала мене мама з першого поверху.

– Іду, мам! – відповідаю їй не зрушивши з місця.

Стою у своїй кімнаті та дивлюся на маленький паросток майбутньої квітки. Посміхаюсь мимоволі. Вдалося. Я зробила що найменше десять спроб проростити маленьке зернятко. Замовляла з України цілий набір насіння таких справжніх квітів, щоб самостійно виростити їх, але прийнялося лише останнє. Десяте.

Батьки сміялися з моєї такої забаганки. Нащо мучитись, якщо можна згенерувати готову квітку, при чому будь-яких розмірів та видів? Це дешевше, практичніше і так по сучасному. 

Та мене завжди цікавило минуле, історія та життя без генерацій. Зовсім інше і набагато складніше життя, про яке тепер можна було почути з розповіді батьків та ще може ретро фільм який подивитись, або як робила я – пошукати інфу у мережі..

Мене завжди захоплювало таїнство початку, зародження. Те, чого зараз катастрофічно мало у вільному доступі. Дивно усвідомлювати, як якихось двадцять років кардинально змінили людство і якість його життя. Та колись все це зародилося, подібно моїй квітці, з одного зернятка — штучного інтелекту. 

Генерація — це і є рушійна сила прогресу нашої сучасності. Все, що нас оточує, згенеровано. Предмети побуту, їжа, одяг, рослини, домашні тварини, газон, по якому ми всі ходимо – все згенеровано, має свій порядковий номер і введено для загального користування. Безномерні речі це нереальна розкіш. Вони звісно існують та здебільшого знаходяться хіба що в колекціях найвідоміших багатіїв сучасності – власників різноманітних корпорацій з генерації, які створювались свого часу якраз на основі штучного інтелекту. 

Життя зараз точно простіше, ніж ті ж самі двадцять років назад. Суспільство тепер не має тих базових запитів у потреб забезпечувати себе житлом, їжею, одягом. Все це набагато доступніше і дешевше. Всі за бажання можуть мати доволі якісне існування та не покидає мене думка що ми котимось у прірву. А ім'я цій прірві — Система. 

Зі зникненням базових проблем людини її розумовий розвиток стрімко пішов вгору. Безліч розроблених соціальних програм адаптації дозволили відсортувати морально нестабільних осіб, неготових до самовдосконалення та розвитку. Їх поміщали у спеціальні табори (вони, здається, і зараз існують) де у відносній ізоляції в них був вибір наздогнати більшість чи продовжувати далі розкладатися та деградувати. 

Люди поступово отримали у вільний доступ матеріальні блага та купу вільного часу для самовдосконалення. Ми вже навіть паралельно пройшли період роботизації, хоча він і не мав такого успіху як генерація. Людині потрібна все таки людина.    

  А потім, з надлишком часу та шаленим розвитком загальної свідомості, як ніколи гостро постало питання безсмертя і як результат з'явилася Система — программа вічного життя твоєї свідомості. Вона виникла за принципом вивернутої сорочки. 

Тобто до певного часу ми, за допомогою вихідного матеріалу, через програму генерації відтворювали, вдосконалювали та примножували річ – живу, органічну та будьщо насправді. Йшли, так би мовити, від віртуального до фізичного. В той же час ідею безсмерття свідомості вдалося реалізувати з точністю навпаки. Навиворіт. Від фізичного у віртуальне. 

Ти можеш зробити себе практично безсмертним поступово перемістивши свою свідомість у віртуальну реальність. Основне, чим зараз займається людство це генерує свої майбутні життя. Складний і довгий процес, на який ти або можеш повпливати або надати системі можливість згенерувати твою першу долю в ній. 

“Все у нашій голові.” “Свідомість це і є ми.” “Наша душа це наша свідомість.” – ось такі основні лозунги пропаганди Системи. Коли закінчується фізичне життя, ти можеш продовжити його віртуально, надавши дозвіл на вживлення чіпу для переходу (перекачки твоєї свідомості)

Але є ті, хто проти. Хто ще не вживив чіп переходу. Мене звати Таня. Я народилася і всі вісімнадцять своїх років живу в сонячній Каліфорнії. Моя мама родом з України. Переїхала сюди під час війни більше двадцяти років назад. Моя родина проти переходу у Ситему. Проти добровільного віддання власної свідомості штучному інтелекту. Я проти.

В головному міжнародному законі “ Умови та правила кіберпростору. Кібербезпека” прописано, що перехід є повністю добровільним рішенням кожної людини. Але є там один підводний камінь який згодом переверне моє життя з ніг на голову. Запрошення. 

Ми маємо певний зв'язок з тими, хто вже живе у Системі. Люди помирають та не хочуть втрачати можливість спілкування з рідними, що залишились у живому світі, тому так, є спеціальна програма “Медіум” через яку вони можуть на нас вийти. Це щось типу відеозвязку тільки людина наспавді знаходиться у віртуальній реальності Системи. 

Саме вони, не ми, можуть погодитись на звязок або інколи відгукнутись на запит. В законі їхні права важливіші за наші. Вони є вищими за нас у загальному розумінні еволюції людства.

 І вони можуть відправити запрошення для будь кого з реального світу. За законом запрошений не має вибору і має пройти підключення до системи, а після фізичної смерті його свідомість буде проживати нове життя в Системі поруч з тим, хто запросив.

Я була проти Системи, але я мала того, з ким вже сім років спілкувалась. Він в Системі я в реалтності. І він запросив мене. Без моєї на те згоди.