15 Розділ (Епілог)

Різдвяний ранок розпочався спокійно. Сонячне світло, пробиваючись крізь великі вікна будинку, заливало приміщення м’яким теплом. Сніг за вікном тихо падав, вкриваючи землю білою ковдрою, і від цього здавалося, що світ за вікном завмер у передчутті свята.

Єва стояла на кухні, закінчуючи останні приготування до святкової вечері. На столі вже чекали своїх гостей різноманітні страви: запечена індичка, картопля з розмарином, кілька видів салатів та хрусткий хліб, свіжий з духовки. Вона розставляла склянки й серветки, час від часу поглядаючи на годинник.

«Сьогодні має бути ідеальний день,» – подумала вона, дивлячись на стіл. «Ми зберемо всіх, кого любимо.»

У вітальні було чути радісний сміх. Данило і Тимур, її сини-близнюки, змагалися за те, хто перший прикрасить ялинку новими іграшками. Їхній сміх був голосним і заразливим, наповнюючи будинок справжнім святковим настроєм.

Данило, з білим волоссям, схожим на батька, підстрибував, намагаючись дотягнутися до верхньої гілки, щоб повісити зірку.

—Обережно, Данік, ти можеш впасти, - усміхнулася Єва, дивлячись на свого сина з кухні.

—Мамо, я справлюся! – заперечив він, трохи знітившись, але не припинивши своїх спроб.

Кирилло, з темним волоссям, яке він успадкував від матері, сидів на підлозі біля коробки з іграшками, уважно вибираючи ті, що подобалися йому найбільше.

Алекс вийшов з іншої кімнати, спостерігаючи за цією метушнею. Він підняв брови, побачивши, як Данило знову намагається досягти гілки.

—Він впаде, якщо ти йому не допоможеш, - з усмішкою сказав Алекс, підходячи до Єви і обіймаючи її за плечі.

—Я знаю, - відповіла вона, поклавши руку на його долоню. – Але він такий впертий, як і ти.

—Можливо, - тихо засміявся Алекс. – Здається, нам варто подати сигнал для початку свята.

—Ще трохи, - сказала Єва, кидаючи погляд на годинник. – Гості ось-ось прибудуть.

У цей момент задзвонив дзвінок у двері, і діти кинулися до передпокою, відчинивши двері ще до того, як Алекс встиг підійти.

На порозі стояли батьки Єви, усміхнені й радісні, з пакунками в руках.

—З Різдвом! – привіталися вони, обіймаючи онуків.

—З Різдвом! – радісно відповіли діти, забравши подарунки й одразу почавши розгортати їх.

Єва вийшла з кухні, щоб привітати своїх батьків, обіймаючи їх тепло й міцно.

—Сніг вас не затримав? – запитала вона, дивлячись на маму й батька.

—Трохи, але ми справилися, - усміхнувся її батько, струшуючи сніг із куртки. – Але це Різдво, нічого нас не зупинить.

Алекс допомагав гостям зняти верхній одяг і запросив їх пройти до вітальні, де вже було тепло й затишно. Данило і Кері метушилися навколо подарунків, розкриваючи пакунки й показуючи кожен один одному.

Незабаром знову задзвонив дзвінок, і цього разу на порозі стояли Марк і Аліса з дітьми. Марк притримував двері, пропускаючи свою дружину вперед, а сам тримав у руках великий подарунок, загорнутий у золотистий папір.

—З Різдвом! – весело привіталися вони, заходячи до дому.

—З Різдвом! – відповіла Єва, знову усміхаючись. – Проходьте, все вже готово.

Дівчата Марка й Аліси одразу приєдналися до веселощів, і кімната наповнилася ще більшою кількістю дитячого сміху й криків.

Єва повернулася на кухню, розставляючи останні страви на стіл.

—Ну що, Марк, готовий до святкової вечері? – запитав Алекс, вітаючи друга і показуючи на різноманіття їжі на столі.

—Як завжди, у вас усе виглядає неймовірно, - усміхнувся Марк, оглядаючи кімнату. – І так багато страв! Ти завжди стараєшся на Різдво.

—Це особливе свято, - відповів Алекс, поглядаючи на Єву. – Особливо тепер, коли всі разом.

Єва обернулася й поглянула на всіх, хто зібрався в їхньому домі, відчуваючи тепло й радість у грудях.

«Це і є справжнє щастя,» – подумала вона. «Дім, родина, сміх і любов.»

Алекс тихо підійшов до неї й обійняв за плечі.

—Ти щаслива? – запитав він, заглянувши їй у очі.

—Дуже, - відповіла Єва, дивлячись на нього. – Це найкраще Різдво, яке я могла уявити.

—А буде ще краще, - усміхнувся він, стискаючи її руку. – Попереду ще стільки чудових моментів.

Всі гості вже зібралися навколо столу, сміх і розмови заповнювали кімнату. Алекс підморгнув Марку.

—Ну що, друзі, починаємо наше святкування? – запитав він.

—Безумовно, - відповів Марк, піднімаючи свій келих у відповідь. – З Різдвом!

—З Різдвом! – підтримали всі в один голос.

Єва відчула, як її серце сповнене радості й тепла, і не могла не усміхнутися, дивлячись на всіх цих людей, що були для неї найріднішими.

Після тосту святкова атмосфера лише посилювалась. Розмови плавно змішувалися з приємними ароматами їжі, що стояла на столі. Діти сміялися, час від часу відбігаючи до ялинки, щоб додати нову прикрасу або погратися з подарунками. Єва сиділа поруч з Алексом, час від часу поглядаючи на Марка й Алісу, які теж здавалися зануреними в цю святкову атмосферу.

Діти вже насолоджувалися святковою вечерею, запитуючи у батьків, коли можна буде нарешті відкрити ще подарунки.

—Ну що, Данік, ти готовий до десерту? – підморгнув Алекс своєму синові, коли помітив, що той злегка вже зголоднів після усіх веселощів.

—Ти навіть не уявляєш, як сильно! – відповів світленький, і його обличчя освітилось радістю.

—Я також! – вигукнув близнюк, підстрибуючи на місці. – Хочу спробувати той пиріг, що ти пекла, мамо.

Єва засміялася й підвелася з-за столу, щоб принести десерт.

—Почекайте ще трохи, – сказала вона. – Вже несу!

Вона зникла на кухні на кілька хвилин, але коли повернулась із великою тарілкою свіжоспеченого яблучного пирога, дитячий захват був неймовірним.

—А це найкластє Ліздво на світі! – вигукнула чотирьохрічна Настюша, намагаючись захопити найбільший шматок пирога.

—Ой, поділися й з сестрами! – засміялася Аліса, спостерігаючи за її витівками.