14 Розділ

Минуло два роки. Життя Єви кардинально змінилося — вона успішно закінчила університет і тепер працювала адвокатом. Після стажування та важкої роботи, вона нарешті здобула свою першу важливу справу в суді. Алекс повернувся з армії, і це був ще один важливий момент у її житті.

Судовий зал був наповнений тихим напруженням, коли Єва виступала перед суддею. Її клієнтка, жінка середніх років, сиділа поруч, стискаючи в руках документи. Єва була впевнена в своїй позиції, і кожне її слово було продуманим до найменшої деталі.

— Шановний суде, — почала Єва, стоячи перед трибуною, її голос був чітким і впевненим. — Моя клієнтка заслуговує на справедливість. Докази, надані в цій справі, чітко свідчать про те, що її права були порушені.

Вона глянула на протилежну сторону, де адвокат обвинувачених зберігав самовпевнену посмішку. Але Єва знала, що її позиція сильна.

— Звернімо увагу на основні докази, представлені в ході судового процесу, — продовжила вона, демонструючи ключові документи на екрані. — Як бачимо, наші експерти підтверджують, що підпис на договорі було сфальсифіковано, що повністю спростовує аргументи обвинувачених.

Суддя уважно слухав, переглядаючи матеріали справи.

— Ви стверджуєте, що договір було сфальсифіковано на користь відповідачів? — запитав суддя, глянувши на Єву.

— Саме так, Ваша честь, — відповіла вона, впевнено піднявши погляд. — Крім того, ми маємо свідчення трьох експертів, які підтверджують, що підписи були підроблені з метою шахрайства.

Прокурор піднявся, намагаючись заперечити.

— Ваша честь, дозвольте нагадати, що наші докази також показують легітимність договору, і ми вважаємо, що підписи були зроблені згідно з усіма вимогами, — почав він, намагаючись переконати суддю.

Єва не дозволила йому отримати перевагу.

— Дозвольте мені запитати, — її голос став більш рішучим, — чи можете ви пояснити, чому ваші експерти не змогли надати чіткі висновки про автентичність підписів? Вони самі визнали, що не можуть підтвердити це з абсолютною точністю.

Адвокат затнувся, але швидко відреагував.

— Ми вважаємо, що це не є вирішальним доказом...

— Але це ключовий елемент у справі, — перебила його Єва, звернувшись до судді. — Без чіткого підтвердження легітимності документа обвинувачені не можуть довести свою правоту. І моя клієнтка має право на компенсацію за моральні та фінансові збитки.

Суддя взяв паузу, переглядаючи матеріали.

— Зважаючи на представлені докази, суд ухвалює рішення на користь позивача, — голос судді прозвучав рішуче. — Відповідачі зобов’язані виплатити компенсацію у повному обсязі.

У залі з’явився тихий шепіт, коли всі зрозуміли, що справу вирішено. Єва відчула полегшення. Вона подивилася на свою клієнтку, яка з радістю обійняла її.

— Дякую вам! Ви зробили для мене неможливе! — зі сльозами на очах промовила жінка.

Єва усміхнулася і відповіла:

— Це була наша спільна робота. Тепер ви отримали те, що належить вам по праву.

Коли судовий зал почав поступово спорожнятися, Єва збирала свої документи. Вона відчувала гордість і задоволення від успішної справи, але думки все одно поверталися до Алекса. Він повернувся з армії кілька тижнів тому, і вони вже почали будувати плани на майбутнє.

На виході з суду її чекав він. Алекс стояв, одягнений у стильний темний костюм, і усміхався, спостерігаючи за нею з далекого куточка холу.

— Ну як, адвокате? — підколов він, підходячи ближче, коли вона вийшла.

— Я виграла, — усміхнулася Єва, ховаючи документи в портфель. — Як і обіцяла.

Алекс узяв її за руку, дивлячись їй в очі.

— Ти молодець. Я знав, що ти справишся.

— А ти як? Вже звик до цивільного життя? — запитала Єва, пильно дивлячись на нього.

— Поступово. Ще не звик до відсутності постійної дисципліни, але ти знаєш, я справляюся, — відповів він, легко посміхаючись.

— Ну, тепер ти не в армії, і тобі треба вчитися розслаблятися, — пожартувала вона, йдучи поруч із ним до машини.

Вони вийшли з будівлі, і в повітрі відчувалося тепло літнього дня. Алекс відкрив двері авто для Єви.

— У нас ще багато планів, адвокате, — сказав він, коли вони сіли в машину. — Ти готова до нових пригод?

— Я завжди готова, — відповіла Єва, посміхаючись, дивлячись вперед у світле майбутнє.

Коли вони їхали через місто, Єва дивилася на знайомі вулиці, що змінювалися за вікном. Київ став для неї рідним домом, і з кожним днем вона відчувала себе все більш впевнено в новій ролі. Але все-таки було відчуття, що щось тільки починається. Алекс сидів за кермом, тримаючи кермо однією рукою, а іншою – легко притримуючи її руку.

— То що далі? — запитала Єва, поглянувши на нього. — У нас є можливість відсвяткувати мою перемогу, але я також готова повернутися до роботи.

Алекс посміхнувся, дивлячись на неї краєм ока.

— Ти ніколи не зупиняєшся, так? Що ж, я пропоную зробити перерву. Ти заслужила. Як щодо прогулянки?

— Прогулянки? — здивувалася Єва. — Це не схоже на тебе.

— Часом і я можу бути несподіваним, — знову підколов Алекс, збільшуючи швидкість на виїзді з міста.

За кілька хвилин вони доїхали до парку на околиці Києва, де Алекс зупинив машину. Це було місце, де вони часто проводили час разом ще до його від'їзду в армію. Серед дерев і доглянутих клумб стояли лавки, а неподалік текла невелика річка.

— Я думала, ти захочеш щось більш активне, — сказала Єва, виходячи з машини.

— Я вже втомився від активностей, — відповів Алекс, злегка усміхнувшись. — Зараз мені хочеться трохи спокою. Плюс, я пам’ятаю, як ми тут говорили про наші плани перед моїм від’їздом.

Єва поглянула на нього, розуміючи, що він хоче зробити цей момент особливим.

— Пам'ятаю, — сказала вона тихо. — Ми тоді стільки мріяли про майбутнє.

Вони пішли разом вздовж річки, їхні кроки відбивалися в тиші парку. Алекс нарешті зупинився, звернувшись до неї.