12 Розділ

Ранок був холодним, і сніг тихо падав за вікном, коли Єва зібрала речі для поїздки додому. Алекс вже був на ногах, перевіряючи квитки й розкладаючи подарунки для рідних у невелику валізу.

– Поспішаємо? – запитала Єва, поглянувши на нього з ледь помітною посмішкою.

– Поки ні, але я не хочу, щоб ми запізнилися на потяг, – відгукнувся він, поправляючи куртку. – В Одесі таке святкування чекає, що я навіть сам хвилююся.

Єва кивнула й, зітхнувши, одягла теплий шарф. Сьогодні вони прямували на новорічні свята до її батьків, і вона з нетерпінням чекала цієї поїздки.

Таксі прибуло швидко. Вони сіли, і автомобіль рушив, залишаючи позаду засніжені вулиці Києва. Місто мовчки дрімало під ковдрою снігу, а на горизонті виднілися перші промені зимового сонця.

– Як думаєш, батьки мене приймуть? – запитав Алекс, не відводячи погляду від вікна.

– Вони вже раді, що ти їдеш з нами, – Єва усміхнулася, поклавши руку йому на плече. – Вони навіть не намагалися приховати свого ентузіазму.

– Тоді це мене трохи заспокоює, – зітхнув Алекс. – Але знаєш, я завжди хвилююся перед подібними зустрічами.

– Не хвилюйся, ти справиш чудове враження.

До вокзалу вони прибули трохи раніше, ніж планували. Алекс вийшов першим, витягаючи валізу, а Єва озирнулася на високі стіни старовинної будівлі, яка сяяла в холодному світлі. Їм залишалося 30 хвилин до відправлення, тому вони швидко попрямували до свого вагона, щоб не мерзнути на вулиці.

– Все добре? – запитала Єва, сідаючи у своє місце у купе.

– Так, тільки трохи холодно, – відповів Алекс, стискаючи свої руки, щоб зігрітися.

– Коли приїдемо, там буде тепліше. Одеса завжди відчувається іншим світом взимку.

– Головне, щоб нас зустріли теплом, – Алекс усміхнувся, підморгнувши їй.

Подорож у потязі пройшла швидко. Вони жартували, обговорювали плани на свята та майбутнє. Алекс радо слухав спогади Єви про її дитинство, святкування Нового року, та як колись її батьки влаштовували велику сімейну вечерю.

– Як тобі буде, якщо ми проведемо цю ніч з феєрверками біля моря? – задумливо промовив Алекс, дивлячись у вікно, за яким миготіли сніжинки.

– Це було б казково, – відповіла Єва, відчуваючи, як тепле очікування охоплює її серце. – А ще, там завжди тихо, і ми зможемо побути побільше з сім’єю.

Коли вони приїхали до Одеси, сніг уже майже не падав. Місто зустрічало їх легким морозом і новорічними прикрасами, що сяяли яскравими вогниками на кожному кроці. Відчувалося, що свято вже зовсім близько.

– Нарешті вдома, – зітхнула Єва, коли вони вийшли з таксі перед будинком її батьків.

– Так, здається, що це місто має свою естетику, – погодився Алекс.

Вони постукали у двері, й через кілька секунд перед ними з'явилася мати Єви, усміхаючись від вуха до вуха.

– Нарешті! Ми так вас чекали! – вона обняла доньку, а потім повернулася до Алекса. – Алекс, рада тебе бачити! Нарешті ми зустрілися!

– Доброго дня, дуже радий бути тут, – Алекс привітався і потиснув руку матері Єви.

– Заходьте швидше, бо замерзнете, – покликала вона їх усередину.

Будинок був сповнений тепла і затишку. Ялинка стояла у вітальні, прикрашена іграшками, гірляндами та блискучими кульками. На кухні панував передсвятковий запах запеченої курки, імбирного печива та мандаринів.

– Це найкраще місце, де можна бути на Новий рік, – сказав Алекс, дивлячись на прикрашену ялинку.

– Я так люблю ці свята, – зітхнула Єва. – Тут завжди було стільки радості.

Вечір пройшов у затишних розмовах та приготуваннях до святкової ночі. Єва допомагала матері з вечерею, а Алекс разом із батьком Єви розвішували додаткові гірлянди по дому. Він почувався частиною цієї родини, хоча все ще трохи хвилювався.

– Єво, – промовив Алекс, коли всі сіли за стіл, – це було неймовірно. Дякую за те, що ти запросила мене сюди.

– Ти тепер частина цієї сім'ї, – відповіла вона тихо, стискаючи його руку.

Святкування Нового року вийшло по-справжньому казковим. Після півночі всі вийшли на подвір’я, де небо вибухало вогнями феєрверків. Єва стояла поруч із Алексом, захоплено спостерігаючи за яскравими барвами, що малювали зимове небо.

– Як думаєш, що принесе нам новий рік? – спитала вона, дивлячись на вогні, що віддзеркалювалися у його очах.

– Думаю, він буде сповнений радості та нових відкриттів, – відповів Алекс, обіймаючи її за плечі.

– І я так думаю, – погодилася Єва. – Головне, що ми разом.

Наступного дня почалися приготування до весілля Марка та Аліси, і це стало ще одним неймовірним святом.

Підготовка до весілля Марка й Аліси тривала, і на кухні завжди був якийсь рух – то обговорення деталей, то приготування їжі. Єва сиділа, попиваючи чай, спостерігаючи за метушнею навколо. Мати, як завжди, щось шукала у паперах, намагаючись тримати все під контролем.

– Зараз, доню, ще перевірю список покупок для весілля... – вона почала перегортати документи на столі.

– Добре, мамо, – тихо відгукнулася Єва, подумки занурена у свої думки.

Її серце трохи стискалося від неспокою, бо вона знала, що її таємниця може рано чи пізно вийти на поверхню. Але вона не хотіла турбувати рідних під час таких важливих моментів, як весілля Марка та Аліси.

Мати продовжувала перебирання паперів, аж раптом зупинилася. З купи випав аркуш із лікарняним заключенням, на якому були зазначені результати Євиних аналізів. Вона спершу не звернула на нього уваги, але потім, уважніше придивившись до назви, її обличчя зблідло.

– Це що таке? – мати, злегка тремтячи, взяла аркуш у руки.

Єва підняла очі, і серце у неї стислося.

– Мам, це... – почала вона, але мати вже прочитала кілька рядків.

– Рак? – її голос був тихим, майже шепотом, наче вона не могла повірити власним очам. – Це... це правда?

Єва зітхнула і кивнула, дивлячись на згорблену фігуру матері, яка не могла знайти слів.