5 Рзділ

Ева і Марк сиділи в кафе навпроти їхніх вікон, розгорнувши перед собою нотатки та карту, на якій були позначені всі можливі місця, де могла ховатися їхня мета — загадковий гравець, що повернувся з-за кордону. У повітрі витав аромат свіжозвареної кави, але жоден з них не відчував його смаку. Відчуття тривоги і збудження переповнювало їх, адже вони знали, що незабаром можуть натрапити на щось справді важливе.

— Подивись на цю лінію, — сказала Ева, вказуючи на розгорнуту карту. — Це місця, де люди з "Маяка" зазвичай з’являються. Всі підказки вказують на те, що гравець може бути в одному з них.

Марк нахмурився, глибоко занурившись у думки. Він звик аналізувати ситуації, і його інтуїція підказувала, що вони наближаються до розгадки.

— Якщо ми зможемо знайти його, можливо, дізнаємося більше про "Маяк" і про те, що сталося з Алісою, — додав він, рішуче дивлячись на Еву.

Після кількох годин обговорень вони вирішили перевірити місце, де останній раз бачили гравця. Це був покинутий склад на околиці міста, місце, про яке ходили чутки, що там проводяться таємні зустрічі.

Вони приготувалися до виїзду, захопивши з собою кілька базових речей: ліхтарики, телефон, який Аліса використала для отримання повідомлень, і, звісно ж, свою відвагу. Ева швидко заглянула в дзеркало, переконавшись, що виглядає так, як завжди — спокійною, впевненою, навіть якщо в глибині душі відчувала неспокій.

— Готова? — запитав Марк, кидаючи їй короткий погляд.

— Завжди, — відповіла вона, намагаючись приховати хвилювання в голосі.

Коли вони виїхали, ніч огорнула місто темрявою, а лише вуличні ліхтарі створювали примарні тіні. Автомобіль тихо котився вздовж пустих вулиць, і в повітрі панувала атмосфера таємниці.

Прибувши до складу, Ева та Марк вийшли з машини і повільно наблизилися до великої сталевої двері, покритої іржею. Вони почули звуки всередині — гомін, голоси. Серце Еви прискорилося, адже вона знала, що це може бути моментом істини.

— Готові? — запитав Марк, напружуючи м’язи.

Ева кивнула, і вони відчинили двері. Внутрішнє освітлення було приглушеним, але вони змогли розгледіти кількох людей, які обговорювали щось важливе. Ева відчула, як її пульс прискорюється. Вона і Марк зупинилися, приховавшись за якимось старим обладнанням.

— Я чув, що чіп з інформацією про "Маяк" скоро тут буде, — сказав один із присутніх.

— Так, вони планують його активувати, — підтвердив інший. — Якщо ми його отримаємо, зможемо контролювати ситуацію.

Ева і Марк переглянулися. Вони зрозуміли, що чіп, про який говорили, — це те, що їм потрібно. Це може бути ключем до розгадки всіх таємниць "Маяка" та маніпуляцій, які він проводить.

— Ми повинні знайти його, — прошептала Ева, почуваючись, як ніколи раніше, близько до успіху.

Вони почали обережно просуватися вперед, намагаючись не привернути уваги до себе. На жаль, як тільки вони наблизилися, один із охоронців, що стояв на вході, помітив їх.

— Ей, ви хто? — гукнув він, заповнюючи простір напругою.

Марк швидко вхопив Еву за руку, і вони повернулися до втечі. У вухах звучали крики і плескання, коли вони кинулися назад у темряву, тікаючи від погроз та небезпеки.

— Вони нас помітили! — закричав Марк, намагаючись зрозуміти, куди бігти далі.

— Туди! — вказала Ева на бік, де простягалася тісна вулиця, яка вела в бік старих промислових будівель.

У темряві було чути лише їхні дихання та кроки, які відлунювали по забутій дорозі. Вони відчували, як тіні слідують за ними, і вирішили, що не можуть зупинятися.

Нарешті, вони досягли затишного місця, де могли сховатися. Ева важко дихала, але в її руках з’явилася дивна річ — маленький чіп, який вони встигли схопити в момент, коли втекли.

— Ми знайшли його! — сказала вона, дивлячись на чіп з надією.

Але в цей момент Марк, розглядаючи знахідку, виглядав стурбованим.

— Це не той чіп, — тихо прошепотів він. — Це просто підробка.

Ева в шоці розглянула чіп. Він дійсно виглядав звичайно: маленький, чорний, з кількома блискучими контактами, але його поверхня була без позначок і написів, які мали б вказувати на важливість. У серці у неї закипіла паніка.

— Що ми зробили? — запитала вона, не вірячи в те, що це сталося.

— Нам потрібно з'ясувати, що сталося, — сказав Марк, його обличчя спалахнуло рішучістю. — Якщо це підробка, значить, гравець уже знає, що ми шукаємо.

Вони глибоко вдихнули, усвідомлюючи, що затримання гравця — це лише частина великої гри.

— Що далі? — спитала Ева, намагаючись залишити паніку позаду.

— Повернемося до Аліси, — вирішив Марк. — Якщо ми зможемо підключити цей чіп до її телефону, можливо, він щось покаже.

Вони швидко вибігли з укриття, поки за ними лунали крики та метушня. Ева відчувала, як серце колотиться в грудях, але в той же час з’явилася нова надія: дізнатися правду про "Маяк" і Алісу.

Коли вони повернулися до машини, Марк уже планував, як діяти далі. Вони мчали через темні вулиці, залишаючи за собою тіні минулого, але в їхніх душах зароджувався новий план — з’ясувати, що насправді приховано в цьому чіпі.

Повернувшись додому, вони одразу почали роботу над чіпом. Включивши його до телефону Аліси, вони сподівалися, що зможуть знайти хоч якісь дані, які пояснять цю таємницю.

Але все, що з’явилося на екрані, було рядками коду та цифрами, які нічого не значили.

— Це не те, що ми шукали, — розчаровано пробурмотіла Ева.

— Але чому його так добре охороняли? — запитав Марк, напружуючи м’язи. — Це ж не просто підробка. Вона щось значить.

Вони обоє зрозуміли, що з цим чіпом пов’язана не лише їхня справа, а й сам "Маяк". Справжнє відкриття ще попереду, і тепер у них не було вибору — вони мали знайти істину, навіть якщо це означало зіткнення з небезпекою.

Марк і Ева сиділи на дивані в кімнаті Аліси, обличчя їх відображали глибоку стурбованість. Чіп, який вони знайшли, не давав жодних зрозумілих даних, і час невпинно йшов. Проте в їхніх головах визрівала одна думка: чіп у шиї гравця. Вони зрозуміли, що для того, щоб дізнатися правду, їм потрібно знайти його і взяти цей чіп.