3 Розділ

Ранкове сонце ледь піднімалося над містом, заливаючи вулиці м'яким золотавим світлом. У повітрі відчувався приємний запах свіжоспеченого хліба, що долинав від маленької пекарні неподалік. Єва повільно прокидалася, ніжно потягуючись під теплою ковдрою. Її кімната, наповнена ранковими променями, здавалась затишною і спокійною, як завжди.

З вулиці долинав тихий гул машин, починалося нове буденне життя міста. Єва, примружуючи очі від світла, сіла на ліжку і провела рукою по неслухняних кучерявих пасмах волосся. Вікно було відчинене, і легкий прохолодний вітерець ворушив легкі фіранки. Вона мимоволі посміхнулась, відчувши, як повітря наповнює кімнату чистотою нового дня.

— Чай або кава? — почувся голос Марка з-за вікна.

Вона не відразу відповіла. Взяла подушку і притулилася до неї, підперши підборіддя, насолоджуючись моментом тиші. Потім кинула короткий погляд у вікно навпроти. Там, у своїй кімнаті, стояв Марк, вже одягнутий у свій звичний оверсайз-светр, з чашкою кави в руках. Його волосся, як завжди, було трохи скуйовджене, і він виглядав трохи сонним, але задоволеним.

— Кава, — відповіла Єва, злегка посміхнувшись. — А ти? Тільки прокинувся?

— Я вже на ногах хвилин п'ятнадцять, — Марк відповів, потягуючи ковток. — Дивно, що ти сьогодні не випередила мене.

Єва посміхнулася ширше і поглянула на годинник. Було лише сім ранку. Дивно, що вона дійсно проспала довше, ніж зазвичай.

— Важкий день учора, — відповіла вона, підвівшись і рушивши до вікна. — Що плануєш на сьогодні?

Марк задумливо глянув на небо і зітхнув.

— Щось спокійне. Можливо, прогулянка в парку або коротка поїздка за місто. А ти?

— Я теж не проти трохи відпочити, — промовила Єва. — Можливо, зустрінемось у пекарні пізніше?

— О, пекарня. Там сьогодні мають бути свіжі круасани, — кивнув Марк, і його очі трохи ожили. — Це чудова ідея. Якраз можемо обговорити пару дрібниць.

Єва кивнула, ще не до кінця прокинувшись від затишку ранку, але вже готова до спокійного дня, який вони часто проводили разом. Здавалося, звичайний день не обіцяв нічого надзвичайного, але було в цих буденних моментах щось особливе, що вони обоє цінували.

— Тоді зустрінемось через годинку, — кинула Єва, відступаючи від вікна.

— Домовилися, — відповів Марк, посміхаючись.

Він закрив своє вікно, ще раз глянувши на неї. Єва ще трохи постояла, вдивляючись у ранкове небо, і відчула, як її серце заспокоюється в цій тиші. День обіцяв бути тихим і безтурботним, як і її настрій.

Вона обернулася до шафи, вибираючи щось зручне для майбутньої зустрічі. В повітрі витав настрій нового початку, але вони ще не знали, що цей день принесе неочікувані зміни в їхнє життя.

Єва вийшла з будинку, вдихнувши прохолодне ранкове повітря, що змішалося з ароматом свіжої випічки. Її кроки були легкими, настрій — приємно безтурботний. Вона любила ці ранкові прогулянки, коли місто ще не прокинулося повністю, а вулиці були майже порожніми.

Пекарня, де вони часто зустрічалися з Марком, була лише за кілька кварталів від її дому. Маленька затишна крамничка з білими дерев'яними віконницями та запахом свіжого хліба приваблювала не лише місцевих жителів, а й випадкових перехожих. Сьогодні тут теж було людно, але вона знала, що їхній улюблений столик біля вікна завжди чекав на них.

Коли вона увійшла всередину, у дзвіночку на дверях почувся тихий дзвін. Марк уже сидів за столиком, зручно влаштувавшись із чашкою кави та круасаном. Він підняв голову й помахав їй рукою.

— Привіт! — усміхнулася Єва, сідаючи напроти. — Як круасани?

— Тільки що з печі. Візьми, не пошкодуєш, — відповів Марк, підштовхнувши кошик із випічкою в її бік.

Єва з радістю взяла один круасан, відламала шматочок і насолодилася смаком свіжого тіста. Вони сиділи мовчки кілька хвилин, насолоджуючись сніданком і атмосферою пекарні, яка повільно наповнювалася людьми.

— Що думаєш робити далі? — запитала вона, глянувши на Марка.

Марк зробив ковток кави, задумавшись на хвилину.

— Є кілька речей, які мені потрібно закінчити, але нічого термінового. Можемо взяти велосипеди й покататися вздовж річки або поїхати до парку. Що скажеш?

— Звучить чудово, — погодилася Єва. — Така погода, що гріх не скористатися.

Вони залишили пекарню та попрямували до стоянки велосипедів, що була неподалік. Єва завжди любила велосипедні прогулянки — це було її власне відчуття свободи, можливість відключитися від усього зайвого та просто бути в моменті. Марк йшов поруч, весело жартуючи про щось, що було важко не помітити в його невимушеному стилі.

Скоро вони вже котилися вулицями міста, сміючись і жартуючи, як у старі добрі часи. Вітер грав з їхнім волоссям, сонячні промені пробивалися крізь дерева, додаючи моментам особливої легкості та безтурботності. Відстань між ними та міським шумом збільшувалася з кожним натисканням на педалі, і ось вони вже біля річки.

Єва пригальмувала, обертаючись до Марка, який теж спинився. Вони дивилися на воду, що неквапливо текла під старим мостом, і відчували, як усе навколо ніби уповільнило свій хід.

— Хочеш прогулятися вздовж берега? — запитав Марк, і його очі сяяли цікавістю.

— Так, давай трохи відпочинемо, — відповіла Єва.

Вони зійшли з велосипедів і пішли стежкою, що тягнулася вздовж берега. Дерева тут були густими, їхні тіні падали на воду, додаючи спокою цьому куточку природи. Єва зупинилася, дивлячись на річку, а Марк сів на траву поруч з нею.

— Знаєш, такі моменти нагадують мені, як ми проводили час у дитинстві, — сказав він, дивлячись вдалечінь.

— Так, — погодилася Єва. — Ми завжди знаходили місця, де могли відчути цей спокій. І сьогодні саме той день, коли відчуваєш, що все на своєму місці.

Марк кивнув, і вони знову занурилися в тишу, насолоджуючись моментом.

День, здавалося, тягнувся повільно, і Єва відчула, що сьогодні немає куди поспішати. Тут, поруч із Марком, у цьому маленькому куточку природи, їй було добре і спокійно.