24

Мія ще раз перечитала повідомлення.

— Вона буде тут.

Сара дивилася на екран.

— Коли?

Мія показала час.

— Через десять хвилин.

Джонні подивився на Леонарда.

— Ти залишишся?

Леонард не відповів одразу.

— Так.

— Чому?

— Бо якщо вона справді Лея, я маю перед нею борг.

Сара різко повернулася.

— Ти не вирішуватимеш за неї, що їй від тебе потрібно.

Леонард кивнув.

— Знаю.

— І не будеш виправдовуватися.

— Не буду.

— Тоді залишайся.

Вони чекали.

Ніхто не говорив.

За вікнами здійнявся вітер.

Старі дерева скрипіли під поривами.

Через кілька хвилин у коридорі почувся звук кроків.

Один.

Другий.

Третій.

Двері відчинилися.

На порозі стояла дівчина.

Вона була трохи молодшою, ніж очікувала Сара.

Темне волосся.

Сірі очі.

Спокійний погляд.

Вона не виглядала наляканою.

Навпаки.

Вона оглянула кімнату так, ніби вже бачила її.

Потім її погляд зупинився на Леонарді.

— Ви старший, ніж я пам'ятаю.

Леонард зблід.

— А ти...

— Лея.

Вона сама назвала своє ім'я.

Потім подивилася на Сару.

Їхні погляди зустрілися.

Лея мовчала кілька секунд.

— Ти схожа на нього.

Сара не знала, що відповісти.

— На Александра?

— Так.

— Ти його пам'ятаєш?

— Пам'ятаю голос.

Лея зробила крок у кімнату.

— Обличчя пам'ятаю гірше.

Вона подивилася на стару фотографію.

— Але голос ніколи не забувала.

Сара відчула емоційний слід.

Він був дивним.

Не страх.

Не біль.

Туга.

Дуже глибока.

Але Сара не стала торкатися Леї.

Не стала перевіряти.

Вона вперше свідомо дозволила чужій людині залишити частину себе тільки для себе.

— Чому ти прийшла? — запитала Сара.

Лея подивилася на неї.

— Бо тепер можу.

— А раніше?

— Раніше не хотіла.

— Чого ти боялася?

— Що якщо повернуся, мене знову зроблять чиєюсь відповіддю.

Сара зрозуміла.

— А тепер?

— Тепер я сама вирішую.

Мія підійшла ближче.

Лея подивилася на неї.

Кілька секунд вони просто стояли одна навпроти одної.

Потім Мія тихо сказала:

— Ти тримала мене за руку.

Лея опустила погляд.

— Пам'ятаю.

— Я думала, це був сон.

— Я теж.

Мія усміхнулася крізь сльози.

— Ти сказала, що ми зустрінемося.

— Я помилилася.

Мія здивувалася.

— Чому?

Лея підняла очі.

— Я думала, що ми зустрінемося раніше.

Вони обійнялися.

Сара відвернулася.

Не тому, що не хотіла бачити.

Просто це був момент, який належав їм.

Джонні стояв поруч.

— Ти в порядку?

Сара кивнула.

— Так.

— Точно?

— Так.

Він не став перепитувати.

Саме це їй і сподобалося.

Лея залишилася в кімнаті.

Вона сіла за стіл.

— Я знаю, що ви хочете запитати.

Сара сіла навпроти.

— Я хочу знати тільки одне.

— Що?

— Чому ти зникла?

Лея подивилася на фотографію.

— Спочатку мене сховали.

— Хто?

— Люди, які працювали проти Olympus.

Сара кивнула.

— А потім?

— Потім я сама залишилася.

— Чому?

Лея довго мовчала.

— Тому що зрозуміла одну річ.

— Яку?

— Якщо все життя тікати від людей, які хочуть тебе знайти, одного дня ти перестаєш розуміти, де закінчується небезпека і починається твоє життя.

Сара мовчала.

Лея продовжила:

— Я не хотіла провести життя як чиясь втрачена дитина.

— Тоді хто ти?

Лея вперше усміхнулася.

— Просто Лея.

Сара кивнула.

— Добре.

— І все?

— А що ще?

— Ти не хочеш знати, де я жила? Хто мене ховав? Чому Olympus так довго не міг мене знайти?

Сара похитала головою.

— Якщо захочеш розповісти, сама розкажеш.

Лея дивилася на неї кілька секунд.

— Тепер я розумію, чому він тобі довіряв.

Сара відчула знайомий біль.

— Він мені не довіряв.

— Довіряв.

— Він контролював.

— Так.

— Тоді чому?

Лея відповіла:

— Бо іноді люди помиляються саме там, де люблять найбільше.

Сара опустила погляд.

Ці слова боліли.

Але в них не було виправдання.

Тільки правда.

Леонард підійшов до столу.

Лея подивилася на нього.

— Тепер ти.

Він зупинився.

— Що?

— Ти знав мене.

— Так.

— Пам'ятаєш, що сталося того дня?

Леонард відповів не одразу.

— Так.

— Розкажи.

Усі замовкли.

Леонард сів навпроти неї.

— Того дня я отримав наказ забрати тебе.

Лея не здригнулася.

— Від кого?

— Від керівництва центру.

— Мого батька?

— Ні.

— Тоді від кого?

Леонард подивився на Сару.

— Від людини, яка була впевнена, що Александр більше не контролює ситуацію.

Сара нахмурилася.

— Хто?

Леонард похитав головою.

— Я не знав його справжнього імені.

— Але знав обличчя?

— Так.

Лея нахилилася вперед.

— Ти бачив його після пожежі?

Леонард завмер.

— Так.

Сара різко підняла голову.

— Після пожежі?

— Через кілька місяців.

— Де?

Леонард подивився на неї.

— У Женеві.

Джонні насупився.

— Тоді він був живий.

— Так.

Сара відчула, як усі попередні висновки починають руйнуватися.

— Хто був з ним?

Леонард відповів:

— Александр.

Пауза.

— І чоловік, якого я раніше бачив на фотографіях.

Сара зблідла.

— Адріан?

— Ні.

Леонард похитав головою.

— Інший.

Сара дивилася на нього.

— Хто?

Леонард повільно сказав:

— Людина, яка стояла поруч з Александром у день, коли вони вирішили спалити центр.

У кімнаті стало абсолютно тихо.

Лея піднялася.

— Тоді я знаю, хто це.